Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кафідової О.В.,

суддів: Іваненко Ю.Г., Леванчука А.О., Маляренка А.В., Писаної Т.О.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Курявська Олеся Олександрівна, відділ державної виконавчої служби Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 10 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 23 грудня 2016 року,

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 01 грудня 2014 року приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Курявською О.О. їй була передана заява відповідача, в якій їй було запропоновано сплатити заборгованість за договором позики у сумі 357 600 грн та штраф у розмірі 100 % від зазначеної суми позики згідно з договором позики від 09 серпня 2012 року, укладеним між нею та відповідачем.

У лютому 2016 року, ознайомлюючись з матеріалами виконавчого провадження, їй стало відомо, що державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області відкрито виконавче провадження № 48671346 про стягнення з неї на користь ОСОБА_2 боргу в розмірі 528 740 грн.

Зазначає, нею було встановлено, що розрахунок розміру невиконаних зобов'язань за договором позики для вчинення виконавчого напису відповідачем не зроблено, сума заборгованості у розмірі 528 740 грн, що підлягає стягненню за виконавчим листом, не відповідає дійсній сумі заборгованості.

Посилаючись на те, що, здійснюючи виконавчий напис не перевірено безспірність стягуваної суми, а також на те, що відповідачем не заявлялась вимога саме про стягнення суми у розмірі

527 740 грн, просила визнати виконавчий напис від 14 липня 2015 року серії НАН 841663, зареєстрований приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Курявською О.О., щодо стягнення з неї на користь ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 528 740 грн, таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 10 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 23 грудня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що 19 серпня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, згідно з умовами якого останній передано у власність гроші в сумі 192 000 грн, що у еквіваленті становить 24 000 доларів США, а ОСОБА_1 зобов'язується їх повернути готівкою у доларах США у строк до 08 лютого 2013 року.

Відповідно до заяви ОСОБА_2 від 28 листопада 2014 року, посвідченої приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Курявською О.О., відповідач запропонував позивачу протягом трьох календарних днів із моменту одержання цієї заяви виконати свої зобов'язання щодо сплати йому 357 600 грн, що на день подання заяви до нотаріуса за курсом НБУ еквівалентна сумі

24 000 доларів США за договором позики, а також сплатити штраф у розмірі 100 % від зазначеної суми позики. У разі несплати вищезазначеного боргу у встановлений у цій заяві строк, договір позики буде пред'явлено до стягнення в примусовому порядку шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса.

Зі змісту заяви ОСОБА_2 від 14 липня 2015 року, посвідченої приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Курявською О.О., вбачається, що у зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором позики від

09 cерпня 2012 року та наявністю заборгованості на суму 527 040 грн, яка еквівалентна сумі 24 000 доларів США на день подання цієї заяви до нотаріуса, відповідач просить вчинити виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на зазначену суму грошових коштів. Заява про вимогу сплатити заборгованість, що надіслана ОСОБА_128 листопада 2014 року, отримана нею 01грудня 2014 року особисто.

Згідно з виконавчим написом нотаріуса від 14 липня 2015 року, приватний нотаріус Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Курявська О.О. пропонує стягнути з боржника - ОСОБА_1 на користь стягувача ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 09 липня 2012 року у розмірі 527 040 грн, що в еквіваленті становить 24 000 доларів США, а також витрати, пов'язані з вчиненням виконавчого напису нотаріуса, у розмірі 1 700 грн, всього - 528 740 грн.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області від 16 листопада 2015 року постановлено з усіх видів доходу, що належать до виплати боржнику, проводити утримання у розмірі 20 % на користь ОСОБА_2Ф в рахунок погашення боргу в сумі 528 740 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що виконавчий напис нотаріуса від 14 липня 2015 року вчинено відповідно до законодавства, а доводи про неможливість встановлення суми боргу безспірною не заслуговують на увагу з огляду на те, що боргові зобов'язання за договором позики існували в сумі, еквівалентній 24 000 доларів США, а стягнення здійснюється в гривневому еквіваленті вказаної суми.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не може повністю погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України відповідач зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 87 Закону України Про нотаріат для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 88 Закону України Про нотаріат нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Згідно з п. 1.2 ст. 1 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (z0282-12) , який набрав чинності

07 березня 2012 року (далі - Порядок), заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України.

Відповідно до п. 3.2 ст. 3 глави 16 Порядку заборгованість підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (1172-99-п) .

Пунктом 3.5 статті 3 глави 16 Порядку встановлено, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (1172-99-п) .

У пункті 2.2 глави 16 Порядку визначено, що вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

Судами встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідно до заяви від 28 листопада 2014 року, яку отримано боржником 01 грудня 2014 року, ОСОБА_2 запропонував ОСОБА_1 виконати порушене зобов'язання та сплатити заборгованість протягом

трьох календарних днів від дати отримання вказаної заяви, а отже, вчиняючи виконавчий напис 14 липня 2015 року, нотаріусом не додержано строків вчинення виконавчого напису з моменту надіслання відповідачем письмової вимоги про усунення порушень.

Разом з тим суди попередніх інстанцій на наведене уваги не звернули, не встановили всіх фактичних обставин справи, які мають значення для вирішення вказаного спорку.

Крім того, застосовуючи до спірних правовідносин Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджену наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 (z0283-04) , апеляційний суд не звернув уваги на те, що на момент вчинення оспорюваного виконавчого напису Інструкція втратила чинність.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав вважати виконавчий напис нотаріуса таким, що вчинений відповідно до норм законодавства, які регулюють такі правовідносини.

Переглядаючи рішення районного суду, апеляційний суд у порушення вимог ст. 303 ЦПК України на зазначене уваги не звернув.

У силу наданих чинним ЦПК України (1618-15) повноважень апеляційний суд міг усунути допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, проте, не врахувавши доводів апеляційної скарги, залишив без змін рішення суду першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постановлена у справі ухвала апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Харківської області від 23 грудня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.