388/314/15-ц Про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж з власником суміжної земельної ділянки та зобов'язання вчинити певні дії - 15.11.2017 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Долинської міської ради Кіровоградської області, третя особа: комунальне підприємство госпрозрахункове землевпорядне бюро при Долинській міській раді Кіровоградської області, Державна архітектурно-будівельна інспекція України, про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж з власником суміжної земельної ділянки та зобов'язання вчинити певні дії; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Долинської міської ради Кіровоградської області, треті особи: комунальне підприємство госпрозрахункове землевпорядне бюро при Долинській міській раді Кіровоградської області, Державна архітектурно-будівельна інспекція України, про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом знесення самовільно побудованої споруди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 23 липня 2015 року, рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 29 серпня 2016 року та додаткове рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 29 серпня 2016 року,

У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, Долинської міської ради Кіровоградської області про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж з власником суміжної земельної ділянки та зобов'язання вчинити певні дії.

Зазначала, що за договором купівлі-продажу від 2 листопада 2012 року, укладеним із ОСОБА_5, вона придбала жилий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1. З метою отримання у приватну власність земельної ділянки, на якій розташовано вказаний будинок та яка перебуває у її користуванні, вона звернулася до міської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Отримавши такий дозвіл, звернулася до суміжного землекористувача, відповідача ОСОБА_4, з метою узгодження та встановленні меж земельної ділянки шляхом підписання відповідного акта, просте останній відмовився від підписання такого акта, у зв'язку з чим їй було відмовлено і Долинською міською радою Кіровоградської області у затвердженні технічної документації.

Посилаючись на викладене та вказуючи, що її незаконно позбавлено права на приватизацію земельної ділянки, яка перебуває у її користуванні, ОСОБА_3 просила позов задовольнити у повному обсязі.

У квітні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічним позовом про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом знесення самовільно побудованої споруди.

Позовні вимоги мотивував тим, що він є власником жилого будинку АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці площею 730,5 кв. м., а ОСОБА_3 є землекористувачем суміжної земельної ділянки, на якій у 2014 році, відступивши на 1 м від його межі, самочинно, у порушення будівельних, санітарних і протипожежних правил побудувала господарське приміщення, чим чинить йому перешкоди у користуванні власним будинком. Крім того, унаслідок такого самочинного будівництва, здійсненого ОСОБА_3 без дотримання протипожежних правил, його будинок було відключено від газопостачання, отже остання зобов'язана за власний рахунок знести таку самочинну споруду.

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 23 липня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_3 та зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 29 серпня 2016 року рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 23 липня 2015 року скасовано, позови задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право на приватизацію земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), загальною площею 0,0725 га, розташованої по АДРЕСА_1, та зобов'язано

Долинську міську раду Кіровоградської області затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж вказаної земельної ділянки в натурі без погодження із власником суміжної земельної ділянки ОСОБА_4

Зобов'язано ОСОБА_3 знести самовільно побудовану господарську будівлю, орієнтовно довжиною 8,5 м, шириною 5,5 м, висотою 5,8 м, яка розташована на відстані 1 м від межі будинку із надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1

Вирішено питання про судові витрати.

Додатковим рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 29 серпня 2016 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Долинської міської ради Кіровоградської області про знесення самовільно побудованої господарської споруди.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а зустрічні вимоги ОСОБА_4 залишити без задоволення, тобто фактично ОСОБА_3 оскаржує ухвалені у справі судові рішення тільки в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до неї.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й задовольняючи первісні та частково зустрічні позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що порушено права позивача на приватизацію земельної ділянки, яка перебуває у її користуванні, а також із того, що ОСОБА_3 через самочинне зведення господарської будівлі чинить ОСОБА_4 перешкоди у користуванні і розпорядженні належною йому нерухомістю, а саме жилим будинком.

Проте погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції в повному обсязі не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає в повній мірі.

Висновок суду апеляційної інстанції щодо задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом знесення самовільно побудованої споруди, є передчасним.

Установлено, що ОСОБА_3 є власником жилого будинку АДРЕСА_1, що розташований на земельній ділянці площею 718 кв. м, яка перебуває у користуванні позивача.

ОСОБА_4 є власником сусіднього жилого будинку АДРЕСА_1 в м. Долинська Кіровоградської області та суміжним землекористувачем земельної ділянки площею 730,5 кв. м, що належить йому на праві власності відповідно до державного акта.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_4 зазначав, що у 2014 році ОСОБА_3, відступивши на 1 м від його межі, самочинно, у порушення будівельних, санітарних і протипожежних правил побудувала господарське приміщення, чим чинить йому перешкоди у користуванні належним йому будинком. Крім того вказував, що унаслідок такого самочинного будівництва, здійсненого ОСОБА_3 без дотримання протипожежних правил, його будинок було відключено від газопостачання, та вважав, що остання зобов'язана за власний рахунок знести таку самочинну споруду.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил

Частиною 7 цієї ж норми передбачено, що у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Як роз'яснено у пункті 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 (v0006740-12) Про практику застосування судами

ст. 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва) позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених ст. ст. 391, 396 ЦК України, ст. 103 ЗК України.

Отже, за змістом ст. 376 ЦК Українивимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року № 6-180цс14, від 17 грудня 2014 року № 6-137цс14.

При цьому з роз'яснень, викладених у п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 30 березня 2012 року (v0006740-12) Про практику застосування судами ст. 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва), знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Отже, розглядаючи зазначені позови відповідно до вимог вказаних норм та положень ч. 7 ст. 376 ЦК України, суд має встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об'єкта та чи відмовляється особа, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.

Згідно із ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Однак, суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 212- 214, ч. 1 ст. 303 ЦПК України, на зазначені положення закону уваги не звернув, доводів та заперечень сторін не перевірив; не з'ясував, яку саме й якого розміру господарську будівлю зведено позивачем, яким чином її будівництво порушило права суміжного землекористувача ОСОБА_4; взагалі не дослідив наявності можливості перебудови такої будівлі та не перевірив, чи вирішувалося таке питання між сторонами у добровільному порядку, унаслідок чого дійшов передчасного висновку про задоволення зустрічного позову у вказаній частині.

Отже, апеляційний суд не виконав у повному обсязі своїх обов'язків, визначених ст. ст. 303, 304, 316 ЦПК України, не з'ясував усіх дійсних обставин справи, що мають важливе значення для правильного її вирішення, й не надав мотивування усім доводам сторін у справі, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Допущене судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, згідно вимог ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого судового рішення в частині вирішення зустрічного позову і направлення справи у вказаній частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У частині вирішення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Долинської міської ради Кіровоградської області про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із власником суміжної земельної ділянки та зобов'язання вчинити певні дії ухвалені у справі судові рішення не оскаржуються та відповідно до положень ст. 335 ЦПК України не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 29 серпня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом знесення самовільно побудованої споруди скасувати, справу у вказаній частині направити на новий апеляційний розгляд.