199/9987/15-ц Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 15.11.2017 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6, на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2016 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2016 року,

У грудні 2015 року публічне акціонерне товариство Райффайзен Банк Аваль (далі - ПАТ Райффайзен Банк Аваль) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на неналежне виконання боржником ОСОБА_4 грошових зобов'язань за договором від 1 квітня 2008 року щодо своєчасного й повного погашення кредиту, унаслідок чого у останнього перед банком виникла заборгованість, розмір якої станом на 24 листопада 2015 року складає 6 879,06 доларів США, підлягає солідарному стягненню як із боржника так і з поручителя ОСОБА_5, яка за договором поруки від 1 квітня 2008 року зобов'язалася відповідати перед кредитором у повному обсязі за зобов'язаннями боржника.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2016 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ Райффайзен Банк Аваль заборгованість за кредитним договором від 1 квітня 2008 року № 014/146634/3177/74 у розмірі 6 879,06 доларів США, що станом на 24 листопада 2015 року складається із суми заборгованості за кредитом у розмірі 6 329,57 доларів США та заборгованості зі сплати відсотків у розмірі 549,49 доларів США.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2016 року рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2016 року змінено в частині солідарного стягнення з відповідачів судового збору, й стягнуто з ОСОБА_4,

ОСОБА_5 на користь ПАТ Райффайзен Банк Аваль судовий збір по 1 241 грн 51 коп. з кожного.

У решті рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги банку, виходив з їх обґрунтованості та доведеності, оскільки відповідачі належним чином не виконували умови кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка на підставі ст. ст. 554, 610, 629, 1054 ЦК України підлягає стягненню на користь банку.

Проте погодитись із таким висновком судів першої і апеляційної інстанцій не можна, оскільки суди дійшли його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Судами встановлено, що 1 квітня 2008 року між відкритим акціонерним товариством Райффайзен Банк Аваль, правонаступником якого є ПАТ Райффайзен Банк Аваль, та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 014/146634/3177/74, за умовами якого кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у розмірі 25 000 доларів США строком до 1 квітня 2028 року зі сплатою 13 % річних.

У забезпечення цього договору того ж дня між банком та ОСОБА_5 було укладено договір поруки № 14049/3177/305653/49, відповідно до якого остання зобов'язалася перед банком відповідати за борговими зобов'язаннями ОСОБА_4

Із матеріалів справи вбачається, що протокольною ухвалою суду від 30 травня 2016 року задоволено частково клопотання представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_6, про забезпечення доказів, а саме витребування первинних документів, що підтверджують факт надання банком кредитних коштів, та витребувано у позивача меморіальний ордер, проте банком так і не було надано суду оригінал меморіального ордера чи будь-яких інших документів, які б підтверджували отримання грошових коштів відповідачем.

Таким чином, у порушення вимог ст. 214 ЦПК України судами залишилися нез'ясованими обставини щодо отримання відповідачем коштів згідно з договором кредиту і, як наслідок, підтвердження факту укладення та виконання позивачем договору кредиту.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 (v0014700-09) Про судове рішення у цивільній справі судам роз'яснено, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК).

Проте судами не повно з'ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Статтею 212 ЦПК України передбачено, що жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК (1618-15) України (ч. 3 ст. 10 ЦПК України).

Згідно з п. 1.37 ст. 1 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні розрахунково-касове обслуговування - це послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов'язані із переказом коштів з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійснення інших операцій, передбачених договорами.

Відповідно до п. 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, зареєстрованого наказом Міністерства юстиції України від 01 лютого 1999 року № 56/3349 (z0056-99) , підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складення їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.

Відповідно до ч. 2 ст. 64 ЦПК України письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 640 ЦК України передбачено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Суди у порушення вимог ст. ст. 212, 214, 316 ЦПК України (1618-15) зазначене не врахували, взагалі не витребували та не дослідили оригінал кредитної справи, не перевірили факту дійсного отримання відповідачем коштів за договором кредиту від 1 квітня 2008 року № 014/146634/3177/74, оскільки за умови відсутності даних про отримання ОСОБА_4 кредитних коштів часткова оплата кредитної заборгованості не може свідчити про погашення боргу саме відповідачем ОСОБА_4, не перевірили доводів відповідачів з цього приводу та самого розрахунку заборгованості, й, відповідно, дійшли передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи, що суди не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, порушення вимог матеріального та процесуального права призвело до ухвалення судових рішень, які не відповідають вимогам ст. ст. 212, 214, 316 ЦПК України (1618-15) щодо законності й обґрунтованості, що у силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6, задовольнити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2016 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.