Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого суддів:

Писаної Т.О., Гримич М.К., Іваненко Ю.Г.,

Закропивного О.В., Маляренка А.В.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 06 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2016 року,

У серпні 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк (далі - ПАТ КБ ПриватБанк) звернулося з позовом, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що відповідно до укладеного договору від 07 грудня 2006 року б/н, ОСОБА_6 04 лютого 2007 року отримав у Закритому акціонерному товаристві комерційному банку ПриватБанк (далі - ЗАТ КБ ПриватБанк), правонаступником якого є ПАТ КБ ПриватБанк, кредит у розмірі 4 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Однак відповідач своїх зобов'язань за кредитним договором не виконав.

За таких обставин банк просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість, яка станом на 30 червня 2014 року становила 10 585,19 грн.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 06 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2016 року, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк заборгованість за кредитним договором без номера від 07 грудня 2006 року у сумі 10 585,19 грн та сплачені при подачі позову судові витрати - 243,60 грн судового збору, а всього 10 828,79 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення, передати справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позовні вимоги є обґрунтованими та підтвердженими належними доказами, строк позовної давності звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості позивачем не пропущений і порушене право підлягає захисту шляхом задоволення позовних вимог у повному обсязі та стягнення заборгованості за кредитним договором в межах розміру заявлених вимог.

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції у повній мірі погодитися не можна.

Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються: узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.

Таким вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 07 грудня 2006 року між ЗАТ КБ ПриватБанк, правонаступником якого є ПАТ КБ ПриватБанк, та ОСОБА_6 укладений договір № SAMDN4000001038759, відповідно до якого останній отримав кредит в розмірі 4 500,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 3 % в місяць із розрахунку 360 днів у році на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Кредитний договір складають заява, підписана відповідачем, Умови і правила надання банківських послуг, Пам'ятка клієнта та Тарифи банку. Своїм підписом ОСОБА_6 підтвердив, що ознайомлений та погоджується із вказаними складовими укладеного договору.

Згідно з положеннями п. п. 6.5, 6.6 вищевказаних Умов і правил надання банківських послуг, які є невід'ємною частиною укладеного сторонами кредитного договору, відповідач мав погашати заборгованість за кредитом, процентами за його використання, перевитратами платіжного ліміту, а також оплачувати комісії.

Відповідно до п. 8.6 вищевказаних Умов і правил надання банківських послуг, які є невід'ємною частиною укладеного сторонами кредитного договору, при порушенні позичальником строків платежів за будь-яким з грошових зобов'язань, передбачених договором більш ніж на 120 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн + 5 % від суми позову.

На виконання своїх зобов'язань за договором ПАТ КБ ПриватБанк було відкрито картковий рахунок відповідачу в гривнях і проводилося здійснення його обслуговування згідно з договором.

Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором утворилася прострочена заборгованість за кредитом, яка за розрахунком позивача станом на 30 червня 2014 року складає 10 585,19 грн, з яких: 3 073,73 грн - заборгованість за кредитом, 4 963,47 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 1 567, 74 грн - заборгованість за пенею та комісією за користування кредитом, 500,00 грн - штраф (фіксована складова); 1 118,26 грн - штраф (процентна складова).

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. ст. 10, 11 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Так, згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України).

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За змістом частини третьої статті 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Отже, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Судами залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH).

Аналогічні висновки Верховного Суду України містяться в постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, від 03 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.

Крім того, щодо вирішення позовних вимог про стягнення штрафів (фіксованої частини та процентної складової) слід врахувати наступне.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15, від 11 жовтня 2017 року № 6-1374цс17.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57- 60, 131- 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212- 215 ЦПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вищевикладеного не врахував, належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги щодо пропуску строку позовної давності, відсутності доказів у підтвердження випуску нової картки, не встановив моменту припинення сплати заборгованості та погодився із стягненням заборгованостіу повному розмірі, не обчисливши її з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Крім того, не звернув увагу на те, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором - свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, та дійшов передчасного висновку про законність та обґрунтованість рішення районного суду.

За таких обставин ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення не можна вважати законним та обґрунтованим й воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2016 рокускасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.