Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Євграфової Є.П., Мостової Г.І., Попович О.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні житловою кімнатою та вселення; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у володінні, користуванні, розпорядженні житловою кімнатою, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 березня 2017 року, ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 травня 2017 року,

У червні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що їй на праві власності належить 2/5 частини квартири АДРЕСА_1. Згідно з рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 червня 2014 року їй разом із дітьми визначенно порядок користування житловими кімнатами площами 18,2 кв. м та 18,1 кв. м, а ОСОБА_5 - кімнатою житловою площею 13,4 кв. м.

Незважаючи на рішення суду, відповідач продовжує займати кімнату площею 18,1 кв. м своїми меблями та речами особистого користування, чим чинить перешкоди у користуванні кімнатою.

У липні 2015 року ОСОБА_5 заявив зустрічний позов, зазначаючи, що згідно з рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 червня 2014 року ОСОБА_4 надано в користування кімнату площею 18,1 кв. м. Оскільки спірна кімната є приватною власністю ОСОБА_5 відповідно до рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 жовтня 2012 року та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23 травня 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_4 є необґрунтованими та безпідставними. ОСОБА_4 разом із дітьми більше року користується вказаною кімнатою, вся кімната по периметру зайнята речами ОСОБА_4 У спірній кімнаті знаходиться тільки меблева стінка ОСОБА_5, де в одній шафі лежить одяг, а в іншій - книги та дитячі речі. Ніяких перешкод у користуванні кімнатою ОСОБА_5 він не чинить, а позовні вимоги ОСОБА_4 спрямовані на встановлення дверного замку та обмеження ОСОБА_5 в праві власності, оскільки спірна кімната є його власністю.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 травня 2017 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_5 не чинити перешкод ОСОБА_4 у користуванні кімнатою площею 18,1 кв. м уквартирі АДРЕСА_1, в тому числі звільнити цю житлову кімнату від власних речей та меблів.

Узадоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_5 просить зазначені судові рішення змінити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові ОСОБА_4 та задоволення зустрічного позову ОСОБА_5

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судом установлено, що квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на праві спільної власності з визначеними частками: ОСОБА_5 - 3/5 частки вартістю 228 387 грн, ОСОБА_4 - 2/5 частки вартістю 152 252,4 грн, відповідно до рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 жовтня 2012 року.

Згідно з копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13 червня 2013 року ОСОБА_5 зареєстрував право власності на 3/5 частини квартири.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківськї області від 16 червня 2014 року визначено порядок користування квартирою: за ОСОБА_5 - право користування кімнатою житловою площею 13,4 кв. м, за ОСОБА_4 разом із дітьми: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 - право користування житловими кімнатами площами 18,2 кв. м та 18,1 кв. м.

ОСОБА_4 у позовній заяві зазначала, що у виділеній їй у користування кімнаті площею 18,1 кв. м знаходиться меблева стінка та особисті речі ОСОБА_5 Дані факти в судовому засіданні підтвердив відповідач.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Посилання відповідача на те, що меблева стінка покращує благоустрій дітей, сприяє покращенню умов проживання, суд не взяв до уваги, оскільки в меблях знаходяться особисті речі ОСОБА_5, якими він користується, у зв'язку з чим ОСОБА_4 позбавлена можливості обмежити доступ останнього до вказаної кімнати, де зберігаються і її особисті речі.

Твердження ОСОБА_5 про те, що встановлення дверного замка до кімнати площею 18,1 кв. м є обмеженням його у праві власності, оскільки вказана кімната є його приватною власністю, суд вважав необґрунтованим та не підтвердженим жодними доказами, оскільки згідно з рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 червня 2014 року між сторонами не проведено реального поділу квартири, тому стверджувати, яка із кімнат перебуває у власності кожного із сторін, не вбачається можливим.

Крім того, ОСОБА_5 в судовому засіданні стверджував, що ОСОБА_4 з вересня 2015 року у спірній квартирі не проживає, що підтверджується також і поясненнями свідків.

Представник ОСОБА_4 повідомив, що причиною переїзду останньої стали постійні конфліктні ситуації, які виникали між колишнім подружжям, в тому числі в присутності дітей, що підтверджується наявними в матеріалах справи неодноразовими зверненнями до правоохоронних органів. Крім того, ОСОБА_4 не могла вільно користуватись кімнатою площею 18,1 кв. м, а разом із трьома дітьми проживала в кімнаті площею 18,2 кв. м. Після отриманої 19 вересня 2015 року травми хребта змушена була переїхати до м. Запоріжжя, оскільки створені зі сторони ОСОБА_5 умови проживання були неприйнятними.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що ОСОБА_5 чинить перешкоди ОСОБА_4 у користуванні виділеною їй кімнатою площею 18,1 кв. м. Виділення кімнати площею 81,1 кв. м у користування позивача не позбавляє відповідача права власності на 3/5 частки квартири АДРЕСА_1.

Що стосується зустрічних позовних вимог ОСОБА_5, суд вважав їх передчасними та необґрунтованими, оскільки ОСОБА_4 в добровільному порядку залишила спірну квартиру, жодних дій зі сторони ОСОБА_5 щодо її виселення вчинено не було, тому й підстав для вселення в судовому порядку немає.

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_4 та відмову у зустрічному позові ОСОБА_5, правильно застосувавши норми матеріального права: ст. ст. 150, 156 ЖК УРСР, ст. ст. 319, 358, 383, 386, 391 ЦК України, на підставі належним чином оцінених доказів,наданих сторонами (ст. 212 ЦПК України).

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити та залишити ухвалені судами рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 березня 2017 року, ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.