Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Євграфової Є.П., Мостової Г.І., Попович О.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 26 травня 2017 року,

У жовтні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики від 01 січня 2015 року на загальну суму 1 553 254 грн, а саме: позики у розмірі 1 036 400 грн, 23 % річних за користування позикою у розмірі 417 151 грн, інфляційних нарахувань у розмірі 53 136 грн, 3 % річних у розмірі 26 568 грн, судового збору в розмірі 6 890 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 10 тис. грн.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилався на ті обставини, що ОСОБА_5 згідно з договором позики отримав від ОСОБА_4 кошти для добудови власного будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1, та господарських споруд в сумі 800 тис. грн (еквівалент 40 тис. доларів США), що підтверджується відповідною письмовою розпискою за підписами сторін договору позики. Строк повернення позики встановлений 31 грудня 2015 року, проте умови договору ОСОБА_5 не виконував та на момент подання позову кошти не повернув.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 березня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 26 травня 2017 року зазначене судове рішення скасовано, позов задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 1 036 400 грн позики, 23 % річних за користування позикою у сумі 417 151 грн, 3 % річних у розмірі 26 568 грн, всього: 1 480 119 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XIIПрикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК (1618-15) України від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, зазначав, що відповідачем доведено факт безгрошовості договору та підписання договору внаслідок застосування до нього з боку позивача психологічного насильства, що свідчить про неукладення договору.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов частково, зазначав, що підтвердженням отримання грошових коштів ОСОБА_5 є його розписка від 01 січня 2015 року, яка є невід'ємним додатком до договору позики. Розписку про отримання грошових коштів за договором позики крім позичальника та позикодавця було підписано свідками: ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Крім того, ОСОБА_5 не скористався своїм правом та не довів в суді примусу до підписання договору позики та розписки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або наявності тяжкої обставини.

За таких обставин апеляційний суд вважав, що договір позики між сторонами був укладений у добровільному порядку, підписаний сторонами, що свідчить про те, що сторони досягли домовленості з усіх істотних умов договору і він відповідає волевиявленню сторін. Протилежного ОСОБА_5 не доведено. Даний договір є чинним, оскільки жодна із сторін не зверталася до суду з позовом про визнання його недійсним.

З огляду на встановлені обставини, а також те, що відповідач не виконав умови договору позики, апеляційний суд стягнув з останнього на користь позивача суму боргу за договором позики в розмірі 1 036 400 грн, 23 % річних за користування позикою у розмірі 417 151 грн та 3 % річних у розмірі 26 568 грн. При цьому апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права: ст. ст. 533, 625, 638, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050, 1051, на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (ст. 212 ЦПК України).

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити та залишити рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення апеляційного суду Чернігівської області від 26 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.