369/2702/16-ц Про визнання недійсними рішення, скасування державної реєстрації права власності та витребування земельної ділянки - 15.11.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області до Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_6, третя особа - Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Київській області, про визнання недійсними рішення, скасування державної реєстрації права власності та витребування земельної ділянки, за касаційною скаргою першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 08 листопада 2016 року,

У березні 2016 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області звернувся до суду з указаним позовом, у якому зазначав, що проведеною перевіркою додержання вимог законодавства щодо законності припинення права постійного користування земельними ділянками, які перебували у користуванні Державного підприємства Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця (далі - ДП НДВА Пуща-Водиця), віднесення їх до земель запасу Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, законності передачі у власність громадян цих земельних ділянок установлено, що рішенням Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 17 жовтня 2013 року № 11 припинено право постійного користування ДП НДВА Пуща-Водиця земельними ділянками сільськогосподарського призначення загальною площею 63,401 га та віднесено їх до земель запасу Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Зазначене рішення прийнято на підставі листа ДП НДВА Пуща-Водиця від 27 серпня 2013 року № 732, яким надано згоду на припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 63,401 га та віднесення її до земель запасу села, що було погоджено з Міністерством аграрної політики та продовольства України.

Рішенням Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 12 грудня 2013 року № 43 затверджено проект землеустрою щодо відведення за рахунок спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,200 га для ведення особистого селянського господарства. В подальшому, на підставі зазначеного рішення ОСОБА_6 зареєструвала право власності на земельну ділянку.

На переконання прокурора оспорювані рішення Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області були прийняті з перевищенням повноважень та порушенням вимог чинного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності, а право розпорядження нею належало Головному управлінню Держземагентства у Київській області як територіальному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, а не Петропавлівсько-Борщагівській сільській раді Києво-Святошинського району Київської області.

Посилаючись на вказані обставини, просив визнати недійсним рішення Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради від 17 жовтня 2013 року № 11 Про припинення права постійного користування на земельні ділянки сільськогосподарського призначення ДП НДВА Пуща-Водиця в межах Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради та № 43 від 12 грудня 2013 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в с. Петропавлівська Борщагівка Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради гр. ОСОБА_6; визнати недійсним рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області Євко В. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: індексний номер 9116209 від 16 грудня 2013 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1; витребувати на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Київській області із незаконного володіння ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,2000 га, з кадастровими номером НОМЕР_1, яка розташована у с. Петропавлівська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, грошова вартість якої 4 642 грн 83 коп.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 08 листопада 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області порушує питання про скасування оскаржуваних рішень судів із ухваленням нового рішення про задоволення позову, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами встановлено, що згідно з розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 15 листопада 2002 року № 434 ДП НДВА Пуща-Водиця надано у постійне користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельну ділянку загальною площею 421,4907 га та видано державний акт на право постійного користування землею серії НОМЕР_2.

Петропавлівсько-Борщагівською сільською радою Києво-Святошинсь-кого району Київської області до ДП НДВА Пуща-водиця направлено листа від 14 серпня 2013 року № 1-12/895 щодо розгляду питання можливості передачі до земель запасу сільської ради земельних ділянок загальною площею 58,8597 га, які розташовані у межах с. Петропавлівська Борщагівка та перебувають в постійному користуванні вказаного державного підприємства. Цим же листом сільська рада, у зв'язку із значним ростом кількості населення та необхідністю будівництва дитячого садка, школи та спортивного комплексу, клопотала перед ДП НДВА Пуща-Водиця про можливість передачі до земель запасу іншої земельної ділянки площею 4,5413 га, яка також находиться на території вказаного села.

27 серпня 2013 року ДП НДВА Пуща-Водиця звернулося до Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області з листом № 792 про добровільну відмову від права постійного користування частиною земельної ділянки площею 63,401 га, яка знаходиться в межах Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та перебуває у постійному користуванні державного підприємства.

Після погодження листом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27 серпня 2013 року № 37-31-1-13/17108, ДП НДВА Пуща-Водиця повідомило Петропавлівсько-Борщагівську сільську раду про те, що не заперечує проти припинення права постійного користування в порядку, встановленому законодавством, частиною земельної ділянки площею 63,401 га, яка знаходиться у межах Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради та перебуває в постійному користуванні.

Рішенням Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 17 жовтня 2013 року № 11 припинено право постійного користування ДП НДВА Пуща-Водиця на земельні ділянки сільськогосподарського призначення площею 63,401 га, розташовані в межах села Петропавлівська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області.

У подальшому рішенням Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 12 грудня 2013 року № 43 затверджено проект землеустрою щодо відведення за рахунок спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,200 га для ведення особистого селянського господарства.

16 грудня 2013 року ОСОБА_6 зареєструвала в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на вказану земельну ділянку.

Відмовляючи в задовленні позову, суд першої інстанції, виходив із того, що припинення права на спірну земельну дялянку прийнято відповідно до вимог закону і розпорядився нею орган місцевого самоврядування у вставленному порядку. Погоджуючись із наведеним, апеляційний суд зазначав, що оскільки орган місцевого самоврядування діяв відповідно до закону, то земельна ділянка ОСОБА_6 набута правомірно в зв'язку із чим відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист людини і основоположних свобод, право останньої підлягає захисту.

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій вирішили справу відповідно до закону, висновки, на яких ґрунтуються ухвалені судові рішення, відповідають фактичним обставинам та відповідним нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують з огляду на таке.

Звертаючись до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, прокурор посилався на те, що земельна ділянка вибула з користування ДП НДВА Пуща-Водиця незаконно, оскільки неповноважним органом прийнято рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 63,401 га, тому всі подальші рішення Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_6 є протиправними.

Порядок добровільної відмови від права власності або права постійного користування земельною ділянкою регулюється ст. 142 Земельного кодексу України, відповідно до якої припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Пунктом 7 Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності від 06 вересня 2012 року № 5245-VI (5245-17) (надалі - Закон), що набув чинності 01 січня 2013 року, встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

Відповідно до пунктів 3 та 4 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

У державній власності залишаються, зокрема, розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони (п.п.а).

Разом із тим, статтями 125 та 126 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. При цьому, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Пунктами 5 та 6 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону від 06 вересня 2012 року № 5245-VI (5245-17) , на які прокурор посилається в обґрунтування свої позовних вимог та доводів касаційної скарги, встановлено, що державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

У разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються:

у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами;

за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.

Відповідно до пункту 1.1 Статуту ДП НДВА Пуща-Водиця, затвердженого розпорядженням Мінагрополітики від 06 червня 2006 року № 59, підприємство діє на основі державної власності і підпорядковане цьому міністерству.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази здійснення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрації права власності держави на спірні земельні ділянки і на існування таких обставин прокурор звертаючись із позовом до суду, не посилався, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що повноваження щодо припинення права постійного користування спірними земельними ділянками, які знаходились в межах села Петропавлівська-Борщагівка, належало саме Петропавлівсько-Борщагівській сільській раді, а не Головному управлінню Держземагенства у Київській області.

Отже, ДП Пуща-Водиця у відповідності до ст. 142 Земельного кодексу України скористалося своїм правом добровільно відмовитися від користування земельними ділянками, погодивши відмову з Міністерством аграрної політики та продовольства України, та звернувшись відповідно до діючого законодавства із заявою до Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради, як повноважного на момент звернення органу вирішувати питання припинення права землекористування.

З огляду на наведене, висновок суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог прокурора є законним і обґрунтованим.

Відхиляючи доводи касаційної скарги, щодо невідповідності ухвалених у справі рішень правим позиціям Верховного Суду України, колегія суддів зазначає, що обставини справи, що переглядається є відмінними від тих що наводяться прокурором та враховує ч. 1 ст. 355 та ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України.

Зокрема, у справі №6-254цс15 та справі №21-459а13, йшлося про порушення порядку добровільної відмови від права постійного користування земельними ділянкам, а саме, відсутність згоди Міністерства аграрної політики та продовольства України. В межах справи, що переглядається, судами установлено, що відмова ДП НДВА Пуща-Водиця від права користування спірною земельною ділянкою була погоджена з Міністерством аграрної політики та продовольства України, про що свідчить лист від 27 серпня 2013 року № 37-31-1-13/17108 (а. с. 14).

У справі №3-18гс12 судом було зроблено висновок про наявність підстав для скасування рішення міської ради з огляду на порушення статті 16, частин другої, третьої статті 84, частин третьої, четвертої статті 142, частини восьмої статті 149 та пункту 12 перехідних положень ЗК України (2768-14) (виключні повноваження Кабінету Міністрів за ст. 149 ЗК). В межах справи, що переглядається, на момент припинення права користування п. 12 прикінцевих положень ЗК втратив чинність, натомість діяли Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності від 06 вересня 2012 року.

У справі №3-99гс14 встановлено порушення порядку добровільної відмови ДП Санаторій Курпати ЗАТ ЛОЗП України Укрпрофоздоровниця від права постійного користування частиною земельної ділянки площею, а саме за відсутністю згоди Фонду державного майна України. По справі яка розглядається судом добровільна відмова від права постійного користування спірними земельними ділянками ДП НДВА Пуща-Водиця була погоджена органом управління - Міністерством аграрної політики та продовольства України.

Колегія суддів погоджується з висновками судів щодо відсутності необхідності розробки технічної документації із землеустрою при припиненні права постійного користування, оскільки чинне законодавство, що регулює правовідносини у сфері землеустрою, не містить прямої норми щодо обов'язковості розробки проекту землеустрою у випадку добровільної відмови від постійного користування частиною земельної ділянки.

Відхиляючи доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами практики Європейського суду з прав людини - як самостійної підстави для відмови у задоволені позовних вимог, колегія суддів виходить з такого.

Стаття 14 Конституції України проголошує, що право власності на землю гарантується. Основним законом також передбачається, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з положеннями ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізовується на підставі Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

У відповідності до ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі Стретч проти Сполученого Королівства (рішення від 24 червня 2003 р.) зазначається, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання їх рішень недійсними, якщо вони не допущені внаслідок винної протиправної поведінки самої фізичної особи.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі Федоренко проти України (заява №25921/02) констатується, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина (фізичної особи), то в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції, отже, визнання недійсним договору, згідно з яким особа отримала майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 16 лютого 2017 року у справі Кривенький проти України, що набуло статусу остаточного 16 березня 2017 року суд визнав позбавлення права на земельну ділянку (пай) без надання компенсації або іншого виду відшкодування вартості такої ділянки (паю) порушенням статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Отже, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

В межах справи, що переглядається в касаційному порядку, судами не встановлено неправомірних/незаконних/недобросовісних дій ОСОБА_6, що набувала майно в рамках безоплатної приватизації землі, не встановлено факту порушень прав і інтересів держави внаслідок такої приватизації. На існування таких обставини прокурор звертаючись із позовом не посилався.

ДП НДВА Пуща-Водиця, якому спірна земельна ділянка належала на праві постійного користування до моменту припинення такого права рішенням, що оспорюється прокурором, не визначено як особа, права якої потребують судового захисту. Вимога про повернення земельної ділянки такій особі прокурором у позовній заяві не ставиться, як і не наводиться за наведених обставин підстав для безоплатного вилучення земельної ділянки у ОСОБА_6

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що втручання у право ОСОБА_6 на мирне володіння своїм майном носить ознаки непропорційного, та становитиме для відповідачки надмірний тягар, що свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову ґрунтуються на вимогах закону та відповідають фактичним обставинам справи.

Доводи касаційної скарги про неналежну оцінку судами попередніх інстанцій наданих доказів безпідставні, оскільки обставини, на які посилається заявник, були предметом дослідження у судах і висновки з цього приводу, зроблені судами, ґрунтуються на встановлених у судах обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах.

Отже доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.