757/2522/16-ц Про припинення повноважень На підставі рішення загальних зборів товариства - 09.11.2017 Прийняття

У січні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що 20 квітня 2011 року між ним та Приватним акціонерним товариством Нафтогазвидобування (далі - ПАТ Нафтогазвидобування) укладено трудовий контракт строком до 2014 року, на підставі якого позивача прийнято на посаду голови правління товариства. 17 квітня 2013 року загальними зборами ПАТ Нафтогазвидобування прийнято рішення про припинення повноважень ОСОБА_4 На підставі рішення загальних зборів 17 квітня 2013 року відповідачем видано наказ про звільнення ОСОБА_4 з посади голови правління з підстав, передбачених контрактом (п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України). Вказував, що п. 9.2.2 контракту, на підставі якого його було звільнено, передбачає припинення контракту за рішенням загальних зборів. Натомість, даний пункт не можна розглядати як окрему підставу для звільнення, оскільки він має широкий рівень абстракції та не містить чітких та законних підстав розірвання контракту, а тому не відповідає вимогам ст. ст. 36, 40, 41 КЗпП України. Припинення контракту на підставі рішення загальних зборів наділяє роботодавця можливістю безпідставного звільнення працівника, а тому погіршує його становище порівняно з законодавством України про працю, що є порушенням вимог ст. 9 КЗпП України. Також зазначав, що у лютому 2012 року його було викрадено невідомими особами, у зв'язку з чим рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 липня 2014 року його визнано безвісно відсутнім. Про звільнення він дізнався у травні 2015 року, після повернення до родини. Натомість, його відсутність у суспільстві, неможливість спілкування з сім'єю, трагічні події, які відбувались в Україні у період з 2013 року по 2015 роки, вплинули на його психологічний стан та завадили йому звернутися до суду у визначений ст. 233 КЗпП України строк.

Просив поновити йому строк звернення до суду з позовом, визнати недійсним п. 9.2.2 трудового контракту від 20 квітня 2011 року, визнати недійним та таким, що не відповідає законодавству України рішення загальних зборів ПАТ Нафтогазвидобування від 17 квітня 2013 року у частині припинення його повноважень як голови товариства, визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення, поновити на посаді генерального директора ПАТ Нафтогазвидобування.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 04 квітня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Із запереченнями на касаційну скаргу звернулося ПАТ Нафтогазвидобування.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 20 квітня 2011 року між ОСОБА_4 та ПАТ Нафтогазвидобування укладено трудовий контракт, відповідно до якого товариство прийняло позивача на роботу на посаду голови правління та зобов'язалось виплачувати йому заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством, колективним договором та цим контрактом, а позивач зобов'язався здійснювати поточне управління (керівництво) правлінням та товариством у порядку та на умовах, передбачених цим контрактом, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові.

Згідно з п. 2.1 трудового контракту цей контракт є строковим трудовим договором відповідно до законодавства України. Набуває чинності з дня його підписання сторонами та діє до 2014 року. Сторони за взаємною згодою можуть продовжити строк дії цього контракту. Голова правління, незалежно від продовження строку дії контракту, вважається таким, що працює на основі строкового трудового договору, укладеного до настання певної події - прийняття рішення загальними зборами або наглядовою радою товариства про його відкликання (відсторонення) з посади.

Відповідно до п. 9.2 трудового контракту він припиняється, зокрема, за рішенням загальних зборів.

Згідно з протоколом від 17 квітня 2013 року № 1/2013 рішенням загальних зборів ПАТ Нафтогазвидобування внесено та затверджено зміни до статуту товариства шляхом викладення його у новій редакції. Зокрема, змінено виконавчий орган товариства з колегіального (правління у складі голови правління та двох членів правління), на одноосібний (генеральний директор). Крім того, у новій редакції статуту змінено також кількісний склад та умови роботи членів наглядової ради та ревізійної комісії.

Відповідно до протоколу від 17 квітня 2013 року № 1/2013 загальними зборами прийнято рішення про припинення повноваження членів правління ПАТ Нафтогазвидобування: ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з дати державної реєстрації змін до статуту, затвердженого у новій редакції цими загальними зборами акціонерів товариства.

Державна реєстрація змін до установчих документів проведена 18 квітня 2013 року за номером у реєстрі 10681050011004606.

Суди правильно зазначили, що ПАТ Нафтогазвидобування діяло у межах, встановлених законом, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 99 ЦК повноваження члена виконавчого органу можуть бути у будь-який час припинені.

Наказом ПАТ Нафтогазвидобування від 17 квітня 2013 року № 30/1 ОСОБА_4 звільнено з займаної посади з 17 квітня 2013 року з підстав, передбачених трудовим контрактом за п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України та підпунктом 9.9.2 пункту 9.2 трудового контракту.

Наказом ПАТ Нафтогазвидобування від 22 серпня 2013 року внесено зміни у наказ від 17 квітня 2013 року № 30/1 та вирішено вважати дату звільнення позивача з 18 квітня 2013 року.

13 липня 2015 року ОСОБА_4 звернувся до ПАТ Нафтогазвидобування з проханням повернути трудову книжку та 15 липня 2015 року отримав належним чином оформлену відповідачем трудову книжку, про що свідчить запис у Книзі руху трудових книжок.

З позовом до Печерського районного суду м. Києва про поновлення на роботі позивач звернувся 21 січня 2016 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами регулює законодавство про працю.

Згідно з ч. 3 ст. 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

На контрактну форму трудового договору не поширюється положення ст. 9 КЗпП України про те, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними.

Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов'язки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами КЗпП (322-08) , так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України трудовий договір може бути припинений з підстав, передбачених контрактом.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 (v0009700-92) Про практику розгляду судами трудових спорів роз'яснено, що, вирішуючи позови про поновлення на роботі, осіб, звільнених за п. 8 ст. 36 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір при наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання. Оскільки на працівників, з якими укладено контракт, поширюється законодавство про працю, що регулює відносини по трудовому договору, за винятком, встановленим для цієї форми трудового договору, їх трудовий договір може бути припинено й з інших підстав, передбачених законодавством (статті 36, 39- 41 КЗпП України).

Згідно зі ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 (v0009700-92) Про практику розгляду судами трудових спорів роз'яснено, встановлені ст. ст. 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Так, перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-2426цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Поважність причин пропуску строку - це обставини, які свідчать про те, що працівник не ставився зневажливо до питання про захист своїх трудових прав.

Поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 30 листопада 2006 року в справі Красношапка проти України вказано, що робітник, який вважає себе незаконно звільненим роботодавцем, має значний особистий інтерес у отриманні судового рішення щодо правомірності такої міри.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні указаних фактів досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів (ст. 179 ЦПК України).

На підставі наявних у матеріалах справи доказів судом установлено, що трудова книжка була отримана позивачем 15 липня 2015 року.

З копії трудової книжки вбачається, що 20 липня 2015 року ОСОБА_4 на підставі наказу від 17 липня 2015 року № 4 був прийнятий на посаду заступника директора ТОВ Ділайс, а згідно з наказом від 10 серпня 2015 року № 6 - переведений на посаду директора.

У червні 2015 року позивач звернувся до суду з заявою про скасування рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 липня 2014 року про визнання його безвісно відсутнім та у подальшому приймав участь у судових засіданням під час розгляду поданої заяви.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наведені позивачем доводи про те, що його викрадення, відсутність у суспільстві, неможливість спілкування з сім'єю, трагічні події, які відбувалися в Україні у період з 2013 року по 2015 роки, вплинули на його психологічний стан та завадили йому звернутися до суду у визначений законом строк, не підтверджені належними доказами. Оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивач мав реальну можливість у місячний строк з дня отримання трудової книжки звернутися до суду за вирішенням відповідного спору.

Позивачем не доведено, що після отримання трудової книжки у нього існували об'єктивні, непереборні, істотні труднощі для звернення з позовом в суд у строк, передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Таким чином, суди обґрунтовано відмовили у позові у зв'язку з пропуском строку звернення до суду. Та обставина, що мотивувальна частина як рішення суду першої інстанції, так і ухвала апеляційного суду містять доводи про правомірність дій ПАТ Нафтогазвидобування зі звільнення ОСОБА_4 з посади голови правління, та посилання на пропуск ним строку звернення до суду на правильність висновків судів не впливають. Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, на правильність висновків судів вони не впливають та їх не спростовують.