Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Іваненко Ю.Г., Леванчука А.О., Маляренка А.В.

розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу СташковаАнастасія Григорівна, про визнання заповіту недійсним та за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сташкова АнастасіяГригорівна, про визнання договору дарування квартири недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 грудня 2016 року,

У вересні 2014 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання недійсним заповіту від 06 березня 2014 року, складеного ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сташковою А.Г., обґрунтовуючи його тим, що заповіт був складений під час знаходження ОСОБА_8 на стаціонарному лікуванні, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, оскільки перебувала у тяжкому фізичному стані у зв'язку зі станом здоров'я та впливом сильнодіючих знеболюючих наркотичних препаратів.

У лютому 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1, укладеного 06 березня 2014 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сташковою А.Г.

В обґрунтування позову зазначив, що право власності на вказану квартиру було зареєстровано за його дружиною ОСОБА_8 і він при укладенні оспорюваного правочину надав свою згоду, яка посвідчена нотаріально.

Позивач вказував, що введення його в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а також тяжкі життєві обставини примусили його надати згоду на укладення такого правочину.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 07 квітня 2015 року вказані позови об'єднано в одне провадження.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 07 жовтня2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 грудня 2016 року, у задоволенні позовних вимогОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сташкова Анастасія Григорівна, про визнання заповіту недійсним відмовлено.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сташкова Анастасія Григорівна, про визнання договору дарування квартири недійсним відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 просять скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, заперечення на неї, вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншим.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання заповіту недійсним, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, врахувавши висновок судово-психіатричної експертизи від 08 квітня 2016 року № 268, обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_8 в момент посвідчення оспорюваного заповіту усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання договору дарування недійсним, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності підстав, передбачених ст. ст. 203, 230, 233 ЦК України, для визнання правочину недійсним.

Доводи касаційної скарги про наявність об'єктивних фактичних обставин при вчиненні оскаржуваних правочинів, які не були взяті до уваги судами попередніх інстанцій, про те, що судами не повно та не об'єктивно встановлені всі фактичні дайні, а також про неправомірність дій працівників апеляційного суду, є безпідставними та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими по справі обставинами.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 06 березня 2014 року ОСОБА_8 заповіла все своє майно, яке належатиме їй на день смерті своєму сину ОСОБА_6 Заповіт посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сташковою А.Г. та зареєстровано в реєстрі за № 452.

Зі змісту заповіту вбачається, що приватним нотаріусом було встановлено особу спадкодавця та перевірено її дієздатність. Заповіт складено нотаріусом зі слів спадкодавця, прочитано особисто заповідачем вголос та підписано.

У зв'язку з хворобою спадкодавця заповіт посвідчувався за місцем знаходження останньої в Київській міській клінічній лікарні № 8 за адресою: м. Київ, вул. Кондратюка, 8.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла.

Згідно з ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї права або інтереси порушені.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06 листопада 2009 року № 9 правила ст. 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі ст. 225, ч. 2 ст. 1257 ЦК України суд відповідно до ст. 145 ЦПК України за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, вчинений дієздатною фізичною особою, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи в разі, якщо судом буде встановлено, що в момент вчинення правочину вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій ч. 1 ст. 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-131цс14.

Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи від 08 квітня 2016 року № 268 у момент посвідчення заповіту 06 березня 2014 року о 19 год. 30 хв. ОСОБА_8 виявляла ознаки астенічного розладу соматогенного ґенезу (органічного емоційно лабільного (астенічного) розладу внаслідок онкологічного захворювання - F 06.67 - згідно з Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду) і за своїм психічним станом у зазначений період часу усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними.

Як встановлено судами, померлій ОСОБА_8 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1.

06 березня 2014 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 укладено договір дарування вищевказаної квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сташковою А.Г. та зареєстрований в реєстрі за № 447.

Зі змісту договору вбачається, що чоловік дарувальника - ОСОБА_5 надав свою згоду дружині на укладення договору дарування квартири. Справжність підпису ОСОБА_5 засвідчена нотаріусом.

За змістом ст. ст. 203, 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Кожна із цих вимог є самостійною підставою недійсності правочину

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06 листопада 2009 року № 9 роз'яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суб'єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання недійсним договору дарування, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_6, ОСОБА_5 зазначав, що даний правочин вчинений внаслідок введення його в оману.

Разом з тим ОСОБА_5 не є стороною в спірному договорі дарування квартири, ним, як чоловіком дарувальника, була надана лише письмова згода на укладення договору, яка завірена нотаріусом.

Отже, звертаючись до суду з позовом про визнання договору дарування квартири недійсним з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України, ОСОБА_5 не зазначено доводів щодо введення в оману сторони оспорюваного правочину, зокрема дарувальника ОСОБА_8

Крім цього, в п. 20 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України роз'яснено, що норми ст. 230 ЦК України не застосовуються щодо односторонніх правочинів, яким за своєю правовою природою є договір дарування, оскільки з його укладенням у сторін не виникає, як правило, взаємних прав та обов'язків.

За змістом ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом зазначених норм матеріального права при укладенні договору дарування волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин або впливу сторонніх осіб) відчуження належного йому майна на користь обдарованого.

Разом з тим правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Отже, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втрати житла чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України 16 квітня 2016 року у справі № 6-551цс16.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5відхилити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.