Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Євтушенко О.І., Євграфової Є.П., Кадєтової О.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до державного підприємства Чернігівторф про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,

за касаційною скаргою Державного підприємства Чернігівторф на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 03 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 01 червня 2017 року,

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовною заявою до Державного підприємства Чернігівторф (далі - ДП Чернігівторф) та уточнивши позовні вимоги просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 59 419 грн 63 коп. та 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 24 жовтня 2014 року позивача було призначено виконуючим обов'язки директора ДП Чернігівторф в установленому порядку. Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України № 124-к/к від 25 серпня 2015 року його було звільнено від виконання обов'язків директора ДП Чернігівторф відповідно до п. 1 ст. 41 КЗпП України, однак рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 01 березня 2016 року, що набрало законної сили, даний наказ було визнано незаконним та визнано вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обґрунтованими, проте, вимоги в цій частині не були задоволені у зв'язку з пред'явленням їх до неналежного відповідача.

Вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач обґрунтовує тим, що діями відповідача, що полягають у незаконному звільненні його з роботи та внесенні відповідного незаконного запису у його трудову книжку, йому завдано тяжких моральних страждань у вигляді втрати ділової та професійної репутації, зазначає, що внаслідок переживань погіршився стан його здоров'я, йому була зроблена складна, вартісна операція на серці.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 03 травня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ДП Чернігівторф на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 59 419 грн 63 коп.

Стягнуто з ДП Чернігівторф на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 2 000 грн.

В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судового збору.

Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 01 червня 2017 року рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 03 травня 2017 року залишено без змін.

У касаційній скарзі в.о. директора ДП Чернігівівторф - Бондаренко Ю.В. просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У звязку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судового рішення в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що при звільненні позивача з посади виконуючого обов'язки директора ДП Чернігівторф на підставі п.1 ст. 41 КЗпП були порушені його права та визнано незаконним наказ про звільнення, проте ОСОБА_4 не був поновлений на попередній посаді у зв'язку з чим був позбавлений права працевлаштуватись при наявності такого формулювання причин звільнення, а тому суд, керуючись ч. 3 ст. 235 КЗпП України, стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу. Враховуючи, що звільнення позивача з посади призвело до моральних страждань у вигляді втрати ділової та професійної репутації та виходячи із засад розумності, справедливості і виваженості розмір, моральної шкоди, заявлений позивачем, зменшено судом до 2 000 грн.

Судом встановлено, що ДП Чернігівторф засноване на державній власності згідно наказом Державного комітету України по вугільній промисловості від 10 лютого 1993 року за № 16, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 03 травня 2007 року за № 689 (689-2007-п) Про утворення ДК Укрторф входить до складу ДК Укрторф та належить до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України відповідно до Указу Президента України від 09 грудня 2010 року № 1085/2010 (1085/2010) Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади.

Відповідно до п. 6.2 Статуту ДП Чернігівторф керівник підприємства призначається на посаду та звільняється з посади Уповноваженим органом управління за поданням ДК Укрторф.

Згідно наказу міністра Міністерства енергетики та вугільної промисловості України ПроданаЮ.В. № 158-к/к від 24 жовтня 2014 року ОСОБА_4 було призначено виконуючим обов'язки директора ДП Чернігівторф до укладення контракту з керівником даного підприємства в установленому порядку.

Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України за підписом міністра ДемчишинаВ.В. за № 124-к/к від 25 серпня 2015 року, позивача було звільнено від виконання обов'язків директора ДП Чернігівторф відповідно до п. 1 ст. 41 КЗпП України.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 01 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 01 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково. Визнано наказ Міністерства енергетики та вугільної промисловості України за № 214-к/к від 25 серпня 2015 року про звільнення виконуючого обов'язки директора ДП Чернігівторф ОСОБА_4, незаконним. В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Звернувшись з даним позовом до суду, ОСОБА_4 обґрунтовував вимоги тим, що 24 жовтня 2014 року його було призначено виконуючим обов'язки директора ДП Чернігівторф та наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України № 124-к/к від 25 серпня 2015 року звільнено на підставі п.1 ст. 41 КЗпП України. Вважаючи своє звільнення незаконним позивач 09 вересня 2015 року звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, зазначивши третьою особою ДП Чернігівторф, у якому просив визнати наказ про звільнення незаконним, поновити його на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 01 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 01 червня 2016 року, визнано позовні вимоги ОСОБА_4 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обґрунтованими, але у їх задоволенні відмовлено, оскільки їх пред'явлено до неналежного відповідача. При цьому суд роз'яснив позивачу, що він не позбавлений права на звернення до суду з даним позовом до належного відповідача в порядку, передбаченому законом, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом.

Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

У мотивувальній частині рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 01 березня 2016 року, яке набрало законної сили, встановлено незаконність наказу про звільнення позивача із займаної посади та визнано вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обґрунтованими.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не до тієї особи, яка має відповідати, оскільки позов пред'явлено до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, в той час як нарахування та виплата заробітної плати позивачу здійснювалася ДП Чернігівторф як окремою юридичною особою. Роз'яснено позивачу право на звернення до суду з даним позовом до належного відповідача.

Таким чином, суди попередніх інстанцій перевіривши усі обставини у справі, зробили правильний висновок про те, що при звільненні позивача з посади виконуючого обов'язки директора ДП Чернігівторф на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України були порушені його права. ОСОБА_4 не був поновлений на попередній посаді, у результаті чого був позбавлений права працевлаштуватись. У зв'язку з чим, обґрунтовано на підставі ч. 3 ст. 235 КЗпП України стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з ДП Чернігівторф на користь ОСОБА_4 моральної шкоди в сумі 2 000 грн, оскільки такий висновок відповідає фактичним обставинам справи, моральним стражданням позивача у вигляді втрати ділової та професійної репутації, зазнаних звільненням з порушенням його прав та принципам виваженості, розумності та справедливості.

Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 03 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 01 червня 2017 року, оскільки судові рішення законні та обґрунтовані.

Доводи касаційної скарги не дають підставі для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Державного підприємства Чернігівторф відхилити.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 03 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 01 червня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.