Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Фаловської І.М., Висоцької В.С., Гримич М.К.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про надання дозволу на виїзд малолітньої дитини за кордон без дозволу матері, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду м. Києва від 30 травня 2017 року,

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 26 червня 2007 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, який зареєстрований та проживає разом з позивачем. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29 вересня 2014 року шлюб між сторонами розірвано. У травні 2014 року відповідач залишила сина, з цього часу не надає матеріальної допомоги на утримання дитини, не цікавиться його долею, тому виховання та утримання сина повністю здійснює позивач. ОСОБА_5 фактично самоусунулась від обов'язку по вихованню дитини, на неодноразові вимоги надати дозвіл на виїзд малолітньої дитини за кордон не реагує.

Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просив надати дозвіл на виїзд за межі України малолітньому ОСОБА_7 без дозволу та супроводу матері строком на 10 місяців з березня 2017 року по грудень 2017 року у супроводі батька до Арабської республіки Єгипет, Швейцарської Конфедерації, Австрійської Республіки, Федеративної Республіки Німеччини, Французької Республіки.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11 квітня 2017 року позов задоволено частково. Надано дозвіл ОСОБА_4 як законному представнику малолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, на виїзд за межі України без згоди та супроводу матері ОСОБА_5 у супроводі батька ОСОБА_4 у період з 11 квітня 2017 року по 31 грудня 2017 року включно до Арабської республіки Єгипет, Швейцарської Конфедерації, Австрійської Республіки, Федеративної Республіки Німеччини, Французької Республіки. У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 30 травня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що з 26 червня 2007 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, який зареєстрований та проживає разом з батьком.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29 вересня 2014 року шлюб між сторонами розірвано.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02 лютого 2015 року з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 стягнуто аліменти на утримання сина у розмірі 1/3 частини від всіх її доходів щомісяця, починаючи з 30 жовтня 2014 року і до його повноліття.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19 листопада 2015 року визначено місце проживання сина сторін до 14 років з батьком ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_1.

Статтею 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Порядок виїзду за кордон дітей громадян України встановлено, зокрема, Законом України Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України від 21 січня 1994 року № 3857-XII та Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (57-95-п) (далі - Правила).

Відповідно до п. 3 вказаних Правил виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється лише за згодою обох батьків (усиновлювачів, піклувальників) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених батьками.

Відповідно до п. 22 цих Правил виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, у супроводі одного з батьків або у супроводі осіб, які уповноважені одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків не перебуває у пункті пропуску через державний кордон.

Дане положення направлене на реалізацію права другого з батьків знати про місце перебування дитини за кордоном та час такого перебування.

За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду про надання дозволу на виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16-річного віку.

Таким чином, чинним законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.

Дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку і закінчення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, обґрунтовано виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами заявлених вимог. Разом з тим, позивач зазначив проміжок часу, який стосується виїзду у різні країни, а не є конкретним проміжком часу для виїзду в одну країну.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції, а при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги на правильність висновків апеляційного суду не впливають та їх не спростовують.

Керуючись статтями 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 30 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.