Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Мазур Л.М., Коротуна В.М., Писаної Т.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради, треті особи: Служба у справах дітей виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради, товариство з обмеженою відповідальністю Житлосервіс-КР, відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції, комунальне підприємство Дніпропетровської обласної ради Криворізьке бюро технічної інвентаризації, про визнання членом сім'ї наймача, визнання права користування жилим приміщенням, визнання недійсним та скасування рішення і свідоцтва про приватизацію, скасування реєстрації права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 та виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради, який уточнив у процесі розгляду справи, і остаточно просив:

- визнати його членом сім'ї ОСОБА_5, наймача жилого приміщення у квартирі АДРЕСА_1, у період з 25 жовтня 2013 року по 08 березня 2015 року;

- визнати за ним право користування вищевказаною квартирою;

- визнати недійсним та скасувати рішення органу приватизації виконкому Саксаганської районної у місті ради за № 201 від 20 травня 2015 року та свідоцтво про право власності від 30 червня 2015 року, видане на підставі рішення органу приватизації виконкому Саксаганської районної у місті ради за № 201 від 20 травня 2015 року;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на спірну квартиру шляхом виключення запису про здійснену державну реєстрацію цієї квартири з Державного реєстру прав на нерухоме майно.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що з 24 вересня 2005 року перебував із відповідачкою у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зазначив, що починаючи з 2005 року по 08 березня 2015 року разом зі своєю сім'єю проживав у квартирі АДРЕСА_1, яка перебувала у комунальній власності територіальної громади, а наймачем вказаної квартири з 25 жовтня 2013 року була його дружина.

У спірній квартирі були зареєстровані лише відповідачка та їхній син.

ОСОБА_4 вказав, що з 08 березня 2015 року однією сім'єю із відповідачкою не проживають, у зв'язку з чим він був змушений виїхати із спірної квартири.

Оскільки, квартира АДРЕСА_1 є його єдиним житлом і за законом він має право на користування нею, був змушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Крім того, вказав, що під час розгляду цієї справи відповідачі стали власниками спірної квартири, що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим органом приватизації Саксаганської районної у місті ради від 30 червня 2015 року, право спільної часткової власності на яку зареєстровано реєстраційною службою Криворізького міського управління юстиції від 22 липня 2015 року.

Вважає вказану приватизацію незаконною, оскільки внаслідок прийняття органом приватизації рішення про передачу у власність відповідачки та його сина квартири, були порушені його житлові права.

Посилаючись на вищевикладене, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 січня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано ОСОБА_4 членом сім'ї ОСОБА_5, наймача квартири АДРЕСА_1 у період з 25 жовтня 2013 року по 08 березня 2015 року.

Визнано за ОСОБА_4 право користування квартирою АДРЕСА_1.

Визнано недійсним та скасовано рішення виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради № 201 від 20 травня 2015 року в частині приватизації квартири АДРЕСА_1.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності від 30 червня 2015 року, видане на підставі рішення виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради № 201 від 20 травня 2015 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено, рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 січня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення ОСОБА_5, яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_6, на касаційну скаргу, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд першої інстанції, визнаючи ОСОБА_4 членом сім'ї наймача та визнаючи за ним право користування спірною квартирою, керувався положеннями ст. ст. 9, 64, ч. 2 ст. 65 ЖК України та дійшов висновку, що позивач вселився у спірну квартиру як чоловік ОСОБА_5, з часу вселення і до вересня 2015 року спірна квартира була постійним його місцем проживання, останній вів із ОСОБА_5, яка стала наймачем квартири 25 жовтня 2013 року, спільне господарство, доглядав спільну дитину, між ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_7 склався порядок користування приміщеннями квартири, у зв'язку з чим позивач, як член сім'ї наймача, набув право користування спірною квартирою, не втратив цього права і має це право на час звернення до суду.

Визнаючи недійсними та скасовуючи рішення виконавчого комітету Саксагнаської районної у місті ради № 201 від 20 травня 2015 року, а також свідоцтво про право власності від 30 червня 2015 року, видане на підставі вищевказаного рішення, місцевий суд виходив із того, що позивач постійно, у тому числі і на момент приватизації, мешкав у спірній квартирі, набув права наймача вказаної квартири, у приватизації іншого житла участі не приймав, у зв'язку з чим мав право на передачу йому у власність відповідної частки квартири.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на спірну квартиру, суд першої інстанції керувався положеннями ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст.ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановив характер правовідносин сторін у справі, застосувавши норми матеріального права, які їх регулюють, керувався вимогами ч. 2 ст. 64, ст. ст. 65, 106, 107 ЖК УРСР, врахував п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України (5464-10) від 12 квітня 1985 року № 2 та правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України № 6-60цс12 від 11 липня 2012 року, дійшовши правильного висновку про відсутність у матеріалах справи доказів, які б підтвердили згоду всіх членів сім'ї наймача на вселення ОСОБА_4 в спірну квартиру, а також обґрунтовано зазначив про недоведеність набуття позивачем права користування спірною квартирою на законних підставах.

Також, апеляційним судом вірно зазначено, що ОСОБА_4 зберіг своє право користування квартирою АДРЕСА_2, яка перебуває у комунальній власності і в якій він був зареєстрований до 27 березня 2015 року, ним раніше не ставилося питання щодо зняття з реєстрації за вказаною адресою, а також питання щодо реєстрації у спірній квартирі; померлий батько відповідачки, як наймач спірної квартири, за життя не звертався до відповідних органів з питанням реєстрації його у спірній квартирі.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки.

На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.