Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Іваненко Ю.Г., Леванчука А.О., Маляренка А.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 18 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 11 серпня 2016 року,

У березні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк (далі - ПАТ КБ ПриватБанк) звернулось до суду із позовом, обґрунтовуючи його тим, що відповідно до укладеного кредитного договору від 14 грудня 2007 року № VIUOGI0000002377 ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 140 000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмір 15 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 14 грудня 2021 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_4 14 грудня 2007 року укладено договір іпотеки № VIUOGI0000002377, згідно з умовами якого відповідач надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 42,30 кв. м, житловою площею 27,70 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Вказане майно належить відповідачу на праві власності. Обумовлена сторонами ціна предмета іпотеки становить 200 000 грн.

Позивач зазначає, що ОСОБА_4 зобов'язання за вищевказаним кредитним договором не виконує, що стало підставою для заявлення дострокової вимоги щодо повернення всієї суми кредиту.

У зв'язку із порушенням виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, станом на 27 лютого 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 210 509 грн 56 коп., яка складається з: 131 556 грн 63 коп. - заборгованість за кредитом; 52 765 грн 68 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом;7 050 грн 09 коп. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором; 19 137 грн 23 коп. - штраф (процентна складова).

Враховуючи вищевикладене, ПАТ КБ ПриватБанк просило суд задовольнити позов шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 18 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 11 серпня 2016 року, позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення задоволено частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 14 грудня 2007 року № VIUOGI0000002377 в розмірі 210 509 грн 56 коп. звернуто стягнення на 2/3 частини 2-х кімнатної квартири загальною площею 42,30 кв. м, житловою площею 27,70 кв. м, яка складається з коридора 29-1, вбиральні 29-2, ванни 29-3, кухні 29-4, кімнат 29-5 та 29-7, кладової 29-6, балкона 29-8, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 та належить на праві власності ОСОБА_4 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки 14 грудня 2007 року № VIUOGI0000002377) Публічним акціонерним товариством комерційним банком ПриватБанк з укладенням від імені ОСОБА_4 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з можливістю здійснення ПАТ КБ ПриватБанк всіх передбачених нормативно-правовими актами дій необхідних для продажу предмету іпотеки з початковою вартістю предмету іпотеки для його подальшої реалізації у розмірі 200 000 грн.

В частині позовних вимог про виселення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 із квартири АДРЕСА_3 ПАТ КБ ПриватБанк відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк 2 219 грн 80 коп. понесених по справі судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ КБ ПриватБанк просить скасувати судові рішення в частині відмови у задоволенні позову про виселення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягають відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншим.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині позовних вимог про виселення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що спірна квартира придбана не за рахунок отриманого кредиту, забезпеченого іпотекою житла, а тому відсутні підстави для виселення відповідачів без надання іншого постійного житла.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій ухвалили рішення в частині відмови у виселенні без повного, всебічного та об'єктивного дослідження обставин справи є необґрунтованими.

Так, ч. 1 ст. 40 Закону України Про іпотеку передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

За змістом ст. ст. 39, 40 Закону України Про іпотеку та ст. 109 ЖК УРСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.

Таким чином, при виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла в судовому порядку, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк відхилити.

Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 18 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 11 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.