757/6897/16-ц Про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності - 08.11.2017 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Державної казначейської служби України, третя особа - прокуратура Луганської області, про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 січня 2017 року,

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 14 травня 2012 року відносно нього прокурором Луганської області було порушено кримінальну справу за ч. 1 ст. 365, ч. 3 ст. 368 КК України, у зв'язку з чим з 15 травня 2012 року по 6 серпня 2012 року він перебував під вартою.

У серпні 2012 року кримінальну справу було передано до Артемівського районного суду м. Луганська для розгляду по суті.

У зв'язку із захопленням адміністративної будівлі прокуратури Луганської області та Артемівського районного суду м. Луганська незаконними збройними формуваннями, розпорядженням Голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 вересня 2014 року підсудність даної кримінальної справи визначено Білокуракінському районному суду Луганської області.

Зазначав, що будь-які матеріали у вказаній кримінальній справі в прокуратурі та Білокуракінському районному суді Луганської області відсутні.

Зазначав, що кримінальну справу відновити неможливо, про що свідчить ухвала Білокуракінського районного суду Луганської області від 20 квітня 2015 року.

Вважав, що його незаконно було притягнуто до кримінальної відповідальності, він незаконно утримувався під вартою, у зв'язку з чим йому завдано моральної шкоди, що проявилась у душевних стражданнях з приводу незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного утримання під вартою. Також, у зв'язку з наведеним ним не було отримано заробітну плату.

Ураховуючи наведене, позивач просив стягнути з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України 262 495,22 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним утриманням під вартою, та 345 416,08 грн на рахунок відшкодування неотриманої ним заробітної плати.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 19 січня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із недоведеності позовних вимог.

Даний висновок відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Установлено, що слідчим відділом прокуратури Луганської області здійснювалось досудове розслідування у кримінальній справі

від 14 травня 2012 року за обвинуваченням голови Олександрівської міської ради ОСОБА_4, секретаря ради ОСОБА_5 та депутата цієї ради ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 365, ч. 3 ст. 368 КК.

За результатами досудового слідства у серпні 2012 року вказану кримінальну справу з обвинувальним висновком в порядку ст. 232 КПК України (в редакції 1960) направлено для розгляду по суті до Артемівського районного суду м. Луганська, де було розпочато судовий розгляд справи.

До початку проведення на території Луганської області антитерористичної операції зазначена кримінальна справа Артемівським районним судом м. Луганська не була розглянута по суті, остаточне судове рішення не ухвалено.

Територія, на якій розташований Артемівський районний суд м. Луганська, захоплена незаконними збройними формуваннями та тимчасово не контролюється органами державної влади України.

На виконання розпорядження Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 2 вересня 2014 року про зміну територіальної підсудності справ, підсудних розташованим у районі проведення антитерористичної операції місцевим загальним та апеляційним судам, матеріали кримінальної справи за обвинуваченням голови Олександрівської міської ради ОСОБА_4 з Артемівського районного суду м. Луганська до визначного розпорядженням Білокуракинського районного суду Луганської області для розгляду передано не було.

Будь-які відомості щодо місця знаходження вказаної кримінальної справи відсутні.

Для отримання матеріалів справи, з метою забезпечення її судового розгляду по суті та вирішення питання щодо наявності чи відсутності підстав для притягнення ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності, прокуратурою Луганської області в листопаді 2016 року було направлено запит Місії міжнародного комітету Червоного хреста в Україні щодо можливості вчинення делегатами Місії дій, спрямованих на отримання з приміщення Артемівського районного суду м. Луганська матеріалів справи та передачі їх органам державної влади України.

Матеріалах справи не містять доказів ухвалення відносно позивача судових рішень, які б свідчили про незаконність тримання останнього під вартою.

Пред'являючи позов, ОСОБА_4 посилався на те, що тривале перебування під слідством та незавершеність порушеної відносно нього кримінальної справи призводить до неможливості вільно організовувати та планувати своє життя, будувати кар'єру, ускладнило спілкування з родиною і оточуючими, призвело до погіршення рівня життя.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Порядок відшкодування моральної шкоди передбачений Законом України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду (далі - Закон).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до ст. 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутності події кримінального правопорушення, відсутності у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Згідно зі ст. 3 Закону у наведених в ст. 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31 березня 1995 року № 4 (v0004700-95) , судам роз'яснено, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У п. 5 наведеної постанови роз'яснено, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

З аналізу наведених норм вбачається, що для відшкодування шкоди в порядку, що встановлений Законом необхідна наявність певних передумов, а саме: встановлення незаконності дій органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури чи суду в ході розслідування кримінального провадження відносно особи.

При цьому, про незаконність перебування особи під слідством і судом, за правилом ст. 2 Закону, підтверджується постановленням виправдувального вироку, або встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду факту незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури в ході здійснення кримінального провадження, або закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Встановивши, що остаточне рішення в кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_4 не ухвалено, справа по суті не розглянута, незаконність перебування позивача під слідством та судом і незаконність дій органів досудового розслідування, прокуратури та суду в кримінальній справі не встановлено, суд на підставі наданих сторонами доказів, яким дав оцінку у їх сукупності (ст. 212 ЦПК України) дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для застосування положень Закону та задоволення позовних вимог.

Сам лише факт перебування особи під вартою протягом певного часу не надає їй право на відшкодування шкоди, відповідно до вказаного Закону.

При вирішенні даної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Доводи касаційної скарги аналогічні доводам апеляційної скарги, які були предметом перевірки апеляційним судом, обґрунтовані висновки щодо яких викладені у постановленій цим судом ухвалі.

Згідно вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.