Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Висоцької В.С.,

суддів: Гримич М.К., Євтушенко О.І.,

Кафідової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом приватного акціонерного товариства Страхова компанія Арсенал Страхування до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості в порядку регресу, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 19 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 25 лютого 2016 року,

У жовтні 2015 року приватне акціонерне товариство Страхова компанія Арсенал Страхування (далі - ПрАТ СК Арсенал Страхування) звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 02 жовтня 2012 року між ним та відповідачем укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту, згідно якого страхова компанія взяла на себе зобов'язання відшкодувати шкоду, заподіяну третім особам внаслідок (дорожньо-транспортної пригоди - далі ДТП). 01 березня 2013 року відбулася ДТП за участю автомобіля ВАЗ, забезпеченого вказаним вище договором страхування, під керуванням відповідача та автомобіля Mazda, під керуванням ОСОБА_4, що належить ОСОБА_5 Вказана вище ДТП відбулася з вини ОСОБА_3 Позивач відшкодував ОСОБА_5 витрати на ремонт автомобіля у розмірі 15 802,97 грн. Відповідачу для досудового врегулювання спору було направлено претензію від 01 серпня 2013 року з вимогою сплатити страхове відшкодування в порядку регресу, проте останній не перерахував зазначені грошові кошти на користь страхової компанії.

Враховуючи викладене, ПрАТ СК Арсенал Страхування просило стягнути з ОСОБА_3 борг у розмірі 15 802,97 грн.

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 19 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 25 лютого 2016 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПрАТ СК Арсенал Страхування заборгованість у розмірі 15 802,97 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивач виплатив ОСОБА_5 витрати на ремонт автомобіля, який було пошкоджено внаслідок ДТП, яка відбулася з вини відповідача, а тому наявні правові підстави для застосування норм ст. 1191 ЦК України та ст. 23 Закону України "Про страхування".

Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що 01 березня 2013 року відбулася ДТП за участю автомобілю ВАЗ 2109, яким керував ОСОБА_3, та автомобіля Mazda під керуванням ОСОБА_4, який належить ОСОБА_5

Вина ОСОБА_3 у вчиненні даної ДТП підтверджується постановою Оріхівського районного суду Запорізької області від 03 квітня 2013 року.

Внаслідок ДТП автомобіль Mazda отримав механічні ушкодження.

04 березня 2013 року до ПрАТ СК Арсенал Страхування із заявою про настання події, що має ознаки страхового випадку, звернувся ОСОБА_5

Відповідно до звіту про оцінку вартості майнової шкоди від 16 квітня 2013 року вартість матеріального збитку, заподіяна власнику автомобіля Mazda в результаті його пошкодження в ДТП, склала 31 972,97 грн. Відповідно до зобов'язуючої пропозиції вартість придатних залишків автомобіля Mazda складає 15 170 грн.

Відповідно до умов договору страхування ПрАТ СК Арсенал Страхуванняперерахував страхове відшкодування власнику автомобіля Mazda - вартість матеріального збитку без франшизи за пошкоджений автомобіль у розмірі 15 802,97 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (а. с. 4).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.

Так, відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон № 1961-IV (1961-15) ).

Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (1961-15) (ст. 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону № 1961-IV).

Згідно зі ст. 6 цього Закону страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За змістом статей 9, 22 - 31, 35, 36 Закону № 1961-IV настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на зазначене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (в договірному зобов'язанні ним є страховик).

Разом з тим зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, у якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, унаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок. При цьому, потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Статтею 38 Закону № 1961-IV визначено підстави, за яких страхових має право регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, зокрема, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 п. 33.1 ст. 33 цього Закону, проте, таких позивачем не наведено та судом не встановлено, доказів на їх підтвердження не здобуто.

Оскільки, спірні правовідносини регулюються спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) , тому суди помилково застосували Закон України "Про страхування" (85/96-ВР) та норму ст. 1191 ЦК України.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику розгляду цивільних справ у касаційному порядку" від 14 червня 2012 року № 10 (v0010740-12) , неправильне застосування норм матеріального права означає, що застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню, або суд неправильно витлумачив закон.

Таким чином, суди попередніх інстанцій всупереч вимогам статей 213, 214 ЦПК на вищенаведені положення закону та обставини справи уваги не звернули, не вірно застосували норми матеріального права, а тому дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у визначений позивачем спосіб.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 19 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 25 лютого 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.