Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Червинської М.Є., Завгородньої І.М., ПоповичО.В.,

розглянувши справу в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про розірвання договору довічного утримання та договору дарування земельної ділянки за касаційною скаргою ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_6, на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 27 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 20 квітня 2017 року,

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із указаним позовом, у якому посилається на те, що між ним та ОСОБА_5, яка є його донькою, 30 січня 2015 року було укладено нотаріально посвідчений договір довічного утримання, відповідно до умов якого він передає у власність доньці належну йому квартиру АДРЕСА_1 а остання зобов'язалася надавати йому довічне матеріальне забезпечення. У цей же день між ними було укладено і договір дарування земельної ділянки, розташованої за цією ж адресою і призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. На момент укладення договорів у спірній квартирі він проживав разом із своєю дружиною ОСОБА_7, з якою у травні 2015 року шлюб було розірвано і після цього дружина разом із донькою йому чинять перешкоди у користуванні житлом. Умовами договору довічного утримання передбачено, що відповідач взяла на себе зобов'язання забезпечення його житлом шляхом збереження права безоплатного по життєвого проживання у квартирі, прання постільної білизни один раз у місяць та придбання за його кошти потрібних продуктів і ліків, які не виконує. Відповідач не звертає уваги на його потреби та стан здоров'я, відмовляється купувати за його кошти продукти і ліки та надавати допомогу у пранні постільної білизни. Розірвати договори довічного утримання та дарування земельної ділянки у добровільному порядку відповідач відмовляється, а тому позивач просив суд позов задовольнити.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 27 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 20 квітня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі, поданій представником, ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-МІІІ (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність оскаржуваних судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами встановлено, що 30 січня 2015 року між ОСОБА_4 (відчужувач) та ОСОБА_5 (набувач) укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Володимир-Волинського міського нотаріального округу Волинської області Гордійчуком Б.І. та зареєстрований в реєстрі за № 164, відповідно до умов якого відчужував передав набувачу у власність квартиру АДРЕСА_1, взамін чого набувач зобов'язалася надати відчужувану довічне матеріальне забезпечення.

Згідно п.п. 6, 7 договору за згодою сторін обов'язок набувача по наданню відчужувану довічного забезпечення визначається у вигляді: забезпечення його житлом, шляхом збереження права безоплатного по життєвого проживання за місцем реєстрації та фактичного проживання у АДРЕСА_1 та у відчужуваній квартирі; прання постільної білизни - один раз в місяць на вимогу відчужувача; купівля потрібних продуктів та ліків за кошти відчужувача. За домовленістю сторін грошова оцінка вищезгаданих видів матеріального забезпечення визначається у розмірі 1 тис. грн.

Відповідно до ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчжувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Згідно п. 1 ст. 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.

Також 30 січня 2015 року між ОСОБА_4 (дарувальник) та ОСОБА_5 (обдарований) укладено договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Володимир-Волинського міського нотаріального округу Волинської області Гордійчуком Б.І. та зареєстрований в реєстрі за № 165, відповідно до умов якого дарувальник передав безоплатно у власність, а обдарований прийняла в дар земельну ділянку площею 525 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Згідно ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 727 ЦК України дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдарований умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей. Дарувальника має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдарований створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику майнову цінність.

Відповідно до положень ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі доказів наданих сторонами та належним чином оцінених судом (ст. 212 ЦПК України), обґрунтовано виходив із того, що підстави для розірвання договору довічного утримання відсутні, оскільки доказів, які б підтвердили факт самоусунення відповідача від виконання зобов'язань по догляду та утриманню позивача та/або неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань, позивачем не надано. Щодо розірвання договору дарування земельної ділянки, то це можливо лише у разі якщо обдарований вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка), або дітей або якщо обдарований створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику майнову цінність, проте доказів на підтвердження таких обставин у порушення ст.ст. 10, 60 ЦПК України, позивач суду не надав.

Такі висновки судів попередніх інстанцій відповідають встановленим обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_6, відхилити.

Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 27 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 20 квітня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.