Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Карпенко С.О.,

суддів: Євтушенко О.І., Іваненко Ю.Г.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення коштів за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою її представником ОСОБА_4, на рішення Апеляційного суду міста Києва від 22 березня 2017 року,

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила стягнути солідарно з відповідачів на її користь борг за договором позики в сумі 2 203 825,71 грн.

Посилалась на те, що за час перебування відповідачів у шлюбі, ОСОБА_2 у період з лютого 2009 року по листопад 2012 року отримав від неї у борг 84 900 доларів США, що підтверджується розпискою від 5 січня 2016 року. Вказані кошти відповідачами були витрачені на потреби сім'ї, а саме на погашення заборгованості за кредитним договором, який вони оформили для будівництва житлового будинку та придбання нежитлових приміщень. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області вказане майно поділене між сторонами у рівних частках. 26 лютого 2016 року позивач звернулась до відповідачів з письмовою вимогою про повернення грошових коштів, яка залишена відповідачами без виконання. Враховуючи викладене, просила позов задовольнити.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнено солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 2 176 876,75 грн.

Стягнено на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судовий збір по 3 445 грн з кожного.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 28 березня 2017 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2016 року в частині солідарного стягнення зі ОСОБА_3 заборгованості за договором позики та судового збору скасовано з ухваленням у цій частині нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення в частині відшкодування судового збору змінено і стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 890 грн судового збору.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 22 березня 2017 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Судами встановлено, що з 1 березня 2003 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі, який рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 12 травня 2015 року розірвано.

5 січня 2016 року ОСОБА_2 складено розписку, якою він підтвердив отримання щомісячно в період з 1 лютого 2009 року по 2 листопада 2012 року від ОСОБА_1 коштів в сумі 84 900 доларів США.

26 лютого 2016 року ОСОБА_1 направила ОСОБА_2 та ОСОБА_3 письмові вимоги про повернення коштів, отриманих за розпискою від 5 січня 2016 року.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що грошові кошти за договором позики отримано ОСОБА_2 в інтересах сім'ї та використано ними на потреби сім'ї, відтак кожен з відповідачів повинен нести солідарну відповідальність за невиконання зобов'язань з повернення боргу.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині солідарного стягнення зі ОСОБА_3 заборгованості за договором позики від 5 січня 2016 року та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що кошти, отримані ОСОБА_2 за договором позики від 5 січня 2016 року, витрачені в інтересах сім'ї. Встановивши, що ОСОБА_3 згоди на укладання договору позики не надавала, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення боргу з неї.

З такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується колегія судів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

За змістом ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні судів першої та апеляційної інстанції чи відкинуті ними, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу та про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ст. 65 СК України при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Згідно ч. 2 ст. 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом установлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і одержане за договором використано на її потреби.

Статтею 541 ЦК України передбачено, що солідарний обов'язок виникає у випадках встановлених договором або законом.

Апеляційним судом з наявних у справі доказів не встановлено надання ОСОБА_3 згоди відповідати перед ОСОБА_1 за грошовим зобов'язанням ОСОБА_2, оформленими розпискою від 5 січня 2016 року, щодо повернення позики в сумі 84 900 доларів США.

Вирішуючи справу, суд апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами, з урахуванням заперечень сторін, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для солідарного стягнення з відповідачів боргу за договором позики та судового збору.

Посилання позивача на те, що сам факт укладення одним із подружжя договору є підтвердженням того, що він діє за згодою другого з подружжя, безпідставні, оскільки для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Наведені у касаційній скарзі доводи висновків суду апеляційної інстанції не спростовують і на його законність не впливають, тому підстав для скасування рішення Апеляційного суду міста Києва від 22 березня 2017 року не встановлено, постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану її представником ОСОБА_4, відхилити.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 22 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.