Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

Червинської М.Є., Мазур Л.М., Писаної Т.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_7, про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним за касаційною скаргою ОСОБА_4, подану адвокатом - Кучер ВячеславомМиколайовичем, на заочне рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 28 березня 2017 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 16 травня 2017 року,

У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_9, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 15 серпня 2013 року, згідно з яким ОСОБА_6 та ОСОБА_5 продали, а ОСОБА_4 купив 1/2 частини житлового будинку з відповідними будівлями та спорудами, належну продавцям в рівних частках (по 1/4), розташованого за адресою: АДРЕСА_1

Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 24 листопада 2016 року третіх осіб ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за клопотанням представника позивача залучено до участі у справі як співвідповідачів, а також залучено до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_7

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були співвласниками Ѕ частини будинку та господарських споруд, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, в рівних частинах кожна. 15 серпня 2013 року на підставі генеральних довіреностей від ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ОСОБА_9 уклав з ним договір купівлі-продажу належних відповідачам часток вказаного будинку. Проте до цього часу договір купівлі-продажу нотаріально не посвідчений, у зв'язку із ухиленням відповідачів від його посвідчення.

Заочним рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 28 березня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 16 травня 2017 року заочне рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 28 березня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову з інших підстав.

У касаційній скарзі, поданій адвокатом, ОСОБА_4 просить скасувати зазначені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-МІІІ (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність оскаржуваних судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом установлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були співвласниками Ѕ частини будинку та господарських споруд, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, в рівних частинах кожна.

Згідно з розпискою від 15 серпня 2013 року ОСОБА_9 на підставі генеральних довіреностей від ОСОБА_5 та ОСОБА_6 продав ОСОБА_4 будинок АДРЕСА_1. Вартість будинку становить 6 тис. доларів США. Всю суму за будинок ОСОБА_9 отримав, претензій до ОСОБА_4 не має. Будинок і документи передав покупцю. Зобов'язався у строк до 1 жовтня 2013 року з'явитись до нотаріуса для оформлення купівлі-продажу даного будинку.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що до цього часу договір купівлі-продажу нотаріально не посвідчений, у зв'язку з чим він не може провести державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно із ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 6 листопада 2009 року № 9 роз'яснив, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст. 210, 640 ЦК України пов'язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Статтею 657 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Однією з умов застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові Верховного Суду України від 6 вересня 2017 року у справі № 6-1288цс17, яка розглянута ним у порядку глави 3 розділу V ЦПК України (1618-15) .

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовано виходив із того, що позивачем у супереч вимогам ст. 60 ЦПК України не доведено факту безповоротного ухилення відповідачів від нотаріального посвідчення правочину та втрати можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов'язковими умовами для визнання правочину дійсним згідно зі ст. 220 ЦК України.

За таких обставин, апеляційний суд, скасувавши рішення суду першої інстанції та відмовивши у задоволенні позову з наведених у судовому рішенні підстав, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання договору купівлі-продажу від 15 серпня 2013 року дійсним, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідачі ухилилися від нотаріального посвідчення та що така можливість була втрачена.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваного рішення апеляційного суду, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану адвокатом - Кучер Вячеславом Миколайовичем, відхилити.

Рішення апеляційного суду Вінницької області від 16 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.