Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Висоцької В.С.,

суддів: Гримич М.К., Кафідової О.В., Мостової Г.І., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 15 лютого 2017 року,

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив стягнути з Міністерства оборони України на свою користь 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що у період з 29 грудня 1979 року по 12 травня 1981 року він проходив військову службу на території демократичної республіки Афганістан.

Вказував на те, що у 1979 році, під час виконання службового обов'язку, в результаті підриву на міні, він отримав множинне осколкове поранення, а у 1980 році - закриту черепно-мозкову травму (контузія головного мозку).

Зазначав, що внаслідок отримання вищевказаних травм, він має ряд захворювань, а за результатами висновків медико-соціальної експертної комісії, йому було встановлено 2 групу інвалідності, при цьому витягом з протоколу комісії встановлено причинний зв'язок захворювань з отриманими ушкодженнями під час служби на території демократичної республіки Афганістан.

Посилаючись на те, що він постійно відчуває болі та психологічний дискомфорт, порушена його душевна рівновага, яка виражена у почуттях розпачу та страху, а також на те, що внаслідок хвороби він втратив життєві зв'язки та позбавлений можливості забезпечувати родину, просив позов задовольнити.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 15 лютого 2017 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі Міністерство оборони України, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що у період з 29 грудня 1979 року по 12 травня 1981 року ОСОБА_1 проходив військову службу на території демократичної республіки Афганістан, у складі діючої армії в період бойових дій.

Під час виконання інтернаціонального обов'язку у 1979 році, в результаті підриву на міні, позивач отримав множинне осколкове поранення, а у 1980 році - закриту черепно-мозкову травму (контузія головного мозку).

У зв'язку з отриманими травмами, позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності та причинний зв'язок захворювань із проходження військової служби на території демократичної республіки Афганістан.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України, як уповноважений орган державного управління.

Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (v0004700-95) Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, наявність шкоди ще не породжує обов'язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суди не звернули уваги на те, чи доведено позивачем факт протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України, чи наявний причинний зв'язок між шкодою і протиправним діями завдавача шкоди та вини відповідача в її завданні. При цьому Міністерство оборони України доводило відсутність своєї вини, але суди належної оцінки його доводам не надали.

Крім того, суди не звернули уваги на положення Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , відповідно до яких військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров'я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи.

Порядок забезпечення путівками для санаторно-курортного лікування встановлюється Кабінетом Міністрів України

Військовослужбовці, звільнені з військової служби унаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, члени сімей військовослужбовців приймаються на обстеження і лікування до військово-медичних закладів охорони здоров'я в порядку, встановленому Міністерством оборони України, іншими утвореннями відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами.

Також суди, у порушення вимог ст. 130 ЦПК України належним чином не визначились із суб'єктом цивільно-правової відповідальності.

Так, згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Крім того, відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

При цьому, застосувавши Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , суди не звернули уваги на необхідність застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , відповідно до ст. 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Таким чином, оскаржувані судові рішення фактично ухвалені на припущеннях, що заборонено законом (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 15 лютого 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.