Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Висоцької В.С.,

суддів: Гримич М.К., Кафідової О.В., Мостової Г.І., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3, третя особа - Деснянський районний відділ Державної міграційної служби в м. Києві, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням; за зустрічним позовом ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3, до ОСОБА_1, треті особи: Служба у справах дітей Деснянської районної у м. Києві адміністрації, Деснянський районний відділ Державної міграційної служби у м. Києві, про вселення, за касаційною скаргою ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3, на рішення апеляційного суду м. Києва від 27 лютого 2017 року,

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме - кімнатою АДРЕСА_1 та зняти останніх з реєстрації за вищевказаною адресою.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі у період з 09 листопада 1991 року по 24 березня 2005 року. Ще до розірвання шлюбу, ОСОБА_2 добровільно вибула з вищевказаної квартири до свого майбутнього чоловіка, з яким у 2007 році зареєструвала шлюб. У 2010 році у відповідача народився син - ОСОБА_3, якого остання також зареєструвала за вказаною адресою, проте у вказаній кімнаті він ніколи не проживав.

Посилаючись на те, що ані ОСОБА_2, ані її малолітній син, у вищевказаній кімнаті не проживають, він вимушений самостійно нести витрати з утримання спірного житла, сплачувати комунальні послуги, у тому числі за відповідача та її сина, просив позов задовольнити.

У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом, діючи в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_3, мотивуючи його тим, що ні вона, ні її син не мають іншого постійного місця проживання. Після розлучення між нею та ОСОБА_1 склалися конфлікті стосунки, які виключали можливість їх спільного проживання в одній кімнаті, останній змінив замки від вхідних дверей, тому вона не має можливості потрапити у спірну кімнату.

Враховуючи наведене, просила визнати причину не проживання її у вказаній кімнаті поважною, відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову та вселити її та її сина у вищевказану кімнату.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 об'єднано в одне провадження.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 вересня 2016 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1

Зустрічний позов ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3, задоволено.

Вселено ОСОБА_2 з малолітньою дитиною ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1, в кімнату АДРЕСА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 27 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким частково задоволено позовом ОСОБА_1

Визнано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування жилим приміщенням - кімнатою АДРЕСА_1.

У задоволенні решти позову відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3, відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі до 24 березня 2005 року.

28 серпня 2005 року ОСОБА_1 на сім'ю з трьох осіб (він, відповідач та дочка - ОСОБА_10) було надано ордер на вселення в комунальну квартиру АДРЕСА_1.

10 жовтня 2007 року ОСОБА_2 зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 та перейшла на прізвище чоловіка ОСОБА_2 .

Згідно з довідкою Комунального концерну Центр комунального сервісу Деснянського району м. Києва від 25 листопада 2015 року в кімнаті АДРЕСА_1. зареєстровані три особи: позивач ОСОБА_1 (з 2005 року), відповідач ОСОБА_2 (з 2005 року) та її малолітня дитина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (з 2010 року).

Також судами встановлено, що ОСОБА_2 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_4, у якій зареєстрований її чоловік та його повнолітні діти.

Відмовляючи у задоволенні первинного позову та задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із відсутності підстав вважати, що адреса місця проживання відповідача та її малолітнього сина - АДРЕСА_4, є адресою, за якою відповідач вибула на інше постійне місце проживання, а тому відсутні підстави для визнання її та малолітньої дитини такими, що втратили право користування спірною кімнатою.

При цьому районним судом зазначено, що оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, є підстави для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про вселення її та її сина у спірну квартиру.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення первинного позову та відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішення Деснянського районного суду м. Києва від 30 вересня 2008 року, яким зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у користуванні спірною кімнатою, не було звернуто до виконання, тобто жодних дій з вересня 2008 року до моменту звернення до суду ОСОБА_1 з вимогами про виселення у листопаді 2015 року, останньою на відновлення своїх порушених прав, вчинено не було.

При цьому апеляційним судом зазначено, що ОСОБА_2 вибула зі спірної квартири до свого майбутнього чоловіка, від якого згодом народився син, який також зареєстрований в кімнаті ОСОБА_1, при цьому фактично проживає в квартирі рідного батька.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитись з такими висновками апеляційного суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 64 ЖК УРСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Судами встановлено, що після розірвання шлюбу між сторонами, ОСОБА_1 на сім'ю з трьох осіб, у тому числі колишню дружину та дочку, надано ордер на вселення у спірну кімнату у комунальній квартирі.

Тобто ОСОБА_2 була вселена у вищевказану квартиру на підставі ордеру від 25 серпня 2005 року.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 30 вересня 2008 року зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 у користуванні приміщенням кімнати АДРЕСА_1.

Вказаним рішенням суду встановлено, що після розірвання шлюбу між сторонами склалися неприязні стосунки, у зв'язку із чим ОСОБА_2 не може проживати у спірній кімнаті через постійні сварки, ініціатором яких є ОСОБА_1, а отже остання не проживала у вказаній кімнаті з поважних причин.

За положеннями ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За змістом статті 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Судами встановлено, що у 2010 році ОСОБА_2 зареєструвала свого сина за місцем реєстрації свого місця проживання.

Враховуючи наведене, колегія суддів, вважає помилковим твердження апеляційного суду про те, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 30 вересня 2008 року встановлено, що ОСОБА_2 із сином не проживають у спірній кімнаті з 2007 року, тоді як вказаним рішенням встановлено причину її не проживання, визнано таку причину поважною та зобов'язано ОСОБА_1 не чинити їй перешкоди у користуванні кімнатою.

При цьому колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на те, що син ОСОБА_2 - ОСОБА_3 народився у 2010 році, а отже не міг проживати у спірній кімнаті з 2007 року.

Крім того, відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Зміст рішення суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 316 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються: узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при ухвалені рішення, і положення закону, яким він керувався.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з указаними позовом ОСОБА_1, як на підставу своїх вимог, посилався на положення ст. 72 ЖК УРСР, якими передбачено визнання в судовому порядку особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, ОСОБА_1 змінив підстави позову та посилався на ст. 107 ЖК УРСР, за змістом якої наймач та члена його сім'ї втрачають права користування жилим приміщенням у разі вибуття на постійне місце проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в цьому ж населеному пункті.

Визнаючи ОСОБА_2 та її малолітнього сина такими, що втратили право користування спірною кімнатою, апеляційний суд посилався на норми ст. ст. 71, 72 ЖК УРСР, при цьому зазначає, що ОСОБА_2 зі своїм сином вибули на постійне місце проживання до іншої житлової кімнати за адресою: АДРЕСА_4, де проживає разом зі своїм чоловіком та батьком дитини.

Переглядаючи рішення районного суду, суд апеляційної інстанції у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України на зазначені вище обставини справи уваги не звернув; не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, не врахував зміни підстав позову, не визначився з нормами матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносинах, та дійшов передчасного про часткове задоволення первинного позову.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене у справі рішення апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3, задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 27 лютого 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.