Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого суддів:

Ситнік О.М., Гримич М.К., Леванчука А.О.,

Іваненко Ю.Г., Маляренка А.В.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Державного підприємства Дніпропетровський науково-виробничий комплекс Електровозобудування про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою Державного підприємства Дніпропетровський науково-виробничий комплекс Електровозобудування на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2016 року,

У липні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що починаючи з 31 липня 1980 року вона працювала на Державному підприємстві Дніпропетровський науково-виробничий комплекс Електровозобудування (далі - ДП ДНВК Електровозобудування).

З 02 липня 2003 року вона працювала на посаді електромонтера зв'язку четвертого розряду ДП ДНВК Електровозобудування.

10 червня 2015 року Міжрайонною травматологічною МСЕК № 1 позивачу встановлена третя група інвалідності безстроково за загальним захворюванням (захворювання опорно-рухового апарату) з 01 травня 2015 року. Їй рекомендована легка фізична праця без довготривалої ходьби і фізичного навантаження.

Наказом від 25 червня 2015 року № 253 позивача звільнено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Відповідачем перед звільненням було запропоновано ОСОБА_6 інші посади з умовами праці, які відповідають рекомендаціям МСЕК № 1, та які були вакантні на той момент, від яких позивач відмовилась у зв'язку із тим, що вони не відповідали вимогам її освіти та пов'язані із великим навантаженням на опорно-руховий апарат.

Крім того, позивач зазначила, що від головного лікаря МСЧ підприємства надійшла службова записка та довідка ЛКК № 15, в якій рекомендовано надати їй посаду згідно з вимогами МСЕК, про існування якої на момент звільнення вона не знала.

Зауваживши, що звільнення з роботи є необґрунтованим та незаконним, просила суд поновити її на роботі в ДП ДНВК Електровозобудування на посаді електромонтера зв'язку вузла зв'язку четвертого розряду; стягнути із відповідача на свою користь заробітну плату за вимушений прогул в сумі 7 875,00 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 листопада 2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до Державного підприємства Дніпропетровський науково-виробничий комплекс Електровозобудування про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2016 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 листопада 2015 року скасовано.

Поновлено ОСОБА_6 на роботі на посаді електромонтера зв'язку вузла зв'язку четвертого розряду на Державному підприємстві Дніпропетровський науково-виробничий комплекс Електровозобудування.

Стягнуто з Державного підприємства Дніпропетровський науково-виробничий комплекс Електровозобудування на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 червня 2015 року в сумі 11 647,61 грн без врахування податку.

Стягнуто з Державного підприємства Дніпропетровський науково-виробничий комплекс Електровозобудування в дохід держави судовий збір в сумі 1 378,00 грн.

У касаційній скарзі ДП ДНВК Електровозобудування просить скасувати рішення апеляційного суду, залишити в силі рішення суду першої інстанції чи направити справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII " (1402-19) Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з безпідставності, недоведеності доводів позивача щодо допущених з боку відповідача порушень при її звільненні, а також з того, що при її звільненні за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України адміністрацією підприємства було дотримано вимоги закону.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що відповідач не надав жодних доказів, що знаходячись на своєму робочому місці, ОСОБА_6 не могла належним чином виконувати роботу.

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції у повній мірі погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення апеляційного суду не відповідає цим вимогам.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 працювала на ДП ДНВК Електровозбудування на посаді електромонтера зв'язку четвертого розряду.

Згідно з довідкою МСЕК № 1 від 10 червня 2015 року ОСОБА_6 є інвалідом третьої групи. Інвалідність встановлена безстроково за загальним захворюванням опорно-рухового апарату.

Відповідно висновку про умови та характер праці, позивачці рекомендовано легка фізична праця без тривалої ходи, фізичних навантажень. Рекомендовані такі посади: диспетчер, адміністратор, менеджер.

Враховуючи вимоги та рекомендації МСЕК, згідно з актом від 24 червня 2015 року позивачу були запропоновані наявні на підприємстві робочі вакансії, від яких ОСОБА_6 відмовилася, що підтверджується складеним актом та поясненнями позивача.

Протоколом засідання профспілки від 24 червня 2015 року надано згоду адміністрації на звільнення ОСОБА_6 з підприємства із посади електромонтера зв'язку четвертого розряду вузла зв'язку на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Наказом від 25 червня 2015 року № 253 ОСОБА_6 звільнено з ДП ДНВК Електровозбудування.

При звільненні ОСОБА_6 відповідачем було здійснено повний розрахунок відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України.

З 02 липня 2015 року ОСОБА_6 зареєстрована в Ленінському районному центрі зайнятості м. Дніпропетровська та отримує допомогу по безробіттю.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. ст. 10, 11 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Так, згідно зі ст. 2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи.

Як роз'яснено у п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 (v0009700-92) "Про практику розгляду судами трудових спорів, при розгляді справ про звільнення" за п. 2 ст. 40 КЗпП суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, працівником органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Відповідно до ст. 170 КЗпП України працівників, які потребують за станом здоров'я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку.

Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Так, у положенні про вузол зв'язку, з яким ознайомлена під підпис позивач, типовій характеристиці робіт електромонтера зв'язку четвертого розряду (ЕТКД № 56) міститься інформація про роботу, яку має виконувати позивач: технічне обслуговування, ремонт, виявлення та ліквідування пошкоджень лінійних ліній. На державному підприємстві, яке займає ЗОГа, розміщено телефонні лінії зв'язку довжиною близько 1 427 м (додатково за територією - 690 м). Такі лінії знаходяться як на повітряних розподільниках висотою 10-15 м так і в колодязях (58 шт.) під землею на глибині 1,5-3 м.

Таким чином, електромонтери в т.ч. четвертого розряду, виконують ремонтні роботи як на висоті, так і на глибині, враховуючи територію підприємства, довжину ліній працівники тривалий час перебувають на ногах та контактують з високою напругою.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57- 60, 131- 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212- 215 ЦПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Таким чином, апеляційний суд вищевикладеного належним чином не врахував, не з'ясував, чи можливо роботу електромонтера прирівняти до робіт, зазначених у висновку МСЕК (диспетчер, адміністратор, менеджер), з урахуванням того, що позивач є інвалідом ІІІ групи і робота електромонтером їй заборонена згідно з висновком МСЕК, та не перевірив, чи були на момент звільнення позивача вакантні посади, які б відповідали вимогам МСЕК.

Крім того, апеляційний суд не взяв до уваги, що за довідкою, виданою Ленінським районним центром зайнятості м. Дніпропетровська від 04 квітня 2016 року б/н, дохід позивачки за період з 02 липня 2015 року по 22 березня 2016 року становить 15 028,49 грн, тоді як у розрахунку зазначена сума коштів, отриманих від центру зайнятості, - 7 777,39 грн.

Також, при визначенні кількості днів вимушеного прогулу не враховано, що на підприємстві встановлено чотирьохденний режим роботи.

За таких обставин ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення не можна вважати законним та обґрунтованим й воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Державного підприємства Дніпропетровський науково-виробничий комплекс Електровозобудування задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.