Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

Закропивного О.В., Хопти С.Ф.,

розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до комунального підприємства Адміністративно-технічне управління Дніпропетровської міської ради, третя особа - професійна спілка Організація працівників Адміністративно-технічного управління, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за касаційними скаргами: комунального підприємства Адміністративно-технічне управління Дніпропетровської міської ради на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2017 року, додаткове рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 3 березня 2017 року, ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 червня 2017 року та на окрему ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 червня 2017 року,

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 3 листопада 2014 року наказом комунального підприємства Адміністративно-технічне управління Дніпропетровської міської ради (далі - КП Адміністративно-технічне управління) її прийнято на посаду інженера відділу реклами, а наказом підприємства від 18 березня 2016 року її переведено на посаду начальника відділу з надання послуг.

18 травня 2016 року Дніпропетровською міською радою прийнято рішення про реорганізацію КП Адміністративно-технічне управління, з припиненням як юридичної особи, шляхом приєднання до комунального підприємства Управління з організації контролю благоустрою об'єктів сфери відпочинку, споживчого ринку та захист інтелектуальної власності (далі - КП Управління з організації контролю благоустрою об'єктів сфери відпочинку, споживчого ринку та захист інтелектуальної власності). 20 травня 2016 року розпорядженням міської ради створено комісію з припинення КП Адміністративно-технічне управління.

22 вересня 2016 року наказом комісії з припинення комунального підприємства її звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП, у зв'язку зі скороченням штату працівників.

Вважала своє звільнення незаконним, оскільки відповідач мав право розірвати трудовий договір не пізніше як через місяць з дня отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації. Згідно з листом професійної спілки Організація працівників Адміністративно-технічного управління (далі - ПС Організація працівників Адміністративно-технічного управління) комісією з припинення комунального підприємства не погоджувалося питання щодо звільнення будь-кого з працівників. Професійною спілкою не розглядалося питання та не надавалась згода на звільнення працівників відповідача на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Крім того, її не було ознайомлено з наказом комунального підприємства від 21 липня 2016 року про звільнення працівників у зв'язку з реорганізацією підприємства, який був однією із підстав для винесення підприємством наказу про її звільнення.

З урахуванням наведеного ОСОБА_3 просила суд визнати незаконним та скасувати наказ комісії з припинення КП Адміністративно-технічне управління від 22 вересня 2016 року про її звільнення, поновити її на роботі, стягнути з КП Адміністративно-технічне управління середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ голови комісії з припинення як юридичної особи КП Адміністративно-технічне управління від 22 вересня 2016 року Про звільнення ОСОБА_3.. Поновлено ОСОБА_3 на посаді начальника відділу з надання послуг КП Адміністративно-технічне управління. Стягнуто з КП Адміністративно-технічне управління на користь ОСОБА_3 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 44 177 грн 62 коп. Допущено негайне виконання рішення суду у частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць.

Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 3 березня 2017 року доповнено рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2017 року, а саме стягнуто з КП Адміністративно-технічне управління на користь держави судовий збір у розмірі 1 920 грн.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 червня 2017 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2017 року та додаткове рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 3 березня 2017 року залишено без змін.

Окремою ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 червня 2017 року, про допущені порушення трудового законодавства з боку КП Адміністративно-технічне управління доведено до відома територіальної державної інспекції з питань праці у Дніпропетровській області про викладене в окремій ухвалі для реагування та вжиття відповідних заходів, здійснення перевірки.

У касаційній скарзі КП Адміністративно-технічне управління, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2017 року, додаткове рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 3 березня 2017 року, ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 червня 2017 року скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

У касаційній скарзі КП Адміністративно-технічне управління, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить оскаржувані окрему ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 червня 2017 року скасувати.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що позивачку звільнено з роботи з порушенням трудового законодавства, а саме підприємством не отримано попередньої згоди профспілкової організації на її звільнення, не запропоновано їй усі наявні вакантні посади.

Крім того, фактично у КП Адміністративно-технічне управління з 23 червня 2016 року мав місце простій, хоча офіційно підприємством наказів з цього приводу не виносилося, що й стало підставою для постановлення окремої ухвали.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши також про те, що позивачку звільнено з роботи у зв'язку зі скороченням штату працівників унаслідок реорганізації підприємства, проте їй не запропоновано всі вакантні посади на підприємстві. На ОСОБА_3, як члена профспілкової організації, поширюються гарантії встановлені законом, проте підприємством попередньої згоди профспілки на звільнення позивачки отримано не було, унаслідок чого її звільнено з порушенням трудового законодавства. А на запит суду отримано відмову профспілкової організації на дачу згоди на звільнення ОСОБА_3

Крім того, апеляційний суд залишаючи без змін окрему ухвалу суду першої інстанції виходив із того, що у КП Адміністративно-технічне управління мав місце простій, оскільки працівникам підприємства не виплачувалась заробітна плата, а прогул позивачки не підтверджений належними доказами, так як у випадку невиходу ОСОБА_3 на роботу протягом тривалого часу, вона мала бути звільнена на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону судові рішення апеляційного суду не відповідають.

Судом установлено, що 3 листопада 2014 року наказом КП Адміністративно-технічне управління ОСОБА_3 прийнято на посаду інженера відділу реклами, а наказом підприємства від 18 березня 2016 року її переведено на посаду начальника відділу з надання послуг.

18 травня 2016 року Дніпропетровською міською радою прийнято рішення про реорганізацію КП Адміністративно-технічне управління, з припиненням як юридичної особи, шляхом приєднання до КП Управління з організації контролю благоустрою об'єктів сфери відпочинку, споживчого ринку та захист інтелектуальної власності.

20 травня 2016 року розпорядженням міської ради створено комісію з припинення КП Адміністративно-технічне управління.

22 вересня 2016 року наказом комісії з припинення комунального підприємства звільнено з роботи ОСОБА_3 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП, у зв'язку зі скороченням штату працівників.

Згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пп. 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 ст. 40 і пп. 2, 3 ст. 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Для висновку про наявність обов'язку КП Адміністративно-технічне управління перед ПС Організація працівників Адміністративно-технічного управління передбаченого положеннями КЗпП України (322-08) та Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (1045-14) необхідно встановити факт створення професійної спілки, направлення роботодавцю письмового повідомлення про створення такої профспілки, наявність списку працівників, які є її членами, та факт того, що позивачка є членом профспілки.

У ст. 16 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" передбачено, що профспілки, їх об'єднання легалізуються шляхом повідомлення на відповідність заявленому статусу.

Профспілка, об'єднання профспілок набувають права юридичної особи з моменту затвердження статуту (положення). Статусу юридичної особи набувають також організації профспілки, які діють на підставі її статуту.

Відповідно до ч. 7 ст. 16 вказаного Закону України статус організацій всеукраїнської профспілки чи профспілки іншого статусу визначається статутом цієї профспілки. Про належність до певної профспілки організації, які діють на підставі статуту цієї профспілки, надсилають легалізуючому органу за місцем свого знаходження повідомлення із посиланням на свідоцтво про легалізацію профспілки, на підставі якого вони включаються до реєстру об'єднань громадян. Первинні профспілкові організації також письмово повідомляють про це роботодавця.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону та вимог ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не дослідив, чи підтверджено позивачкою, або ПС Організація працівників Адміністративно-технічного управління належними та допустимими доказами проведення легалізації цієї професійної спілки у встановленому законом порядку, у тому числі направлення відповідачу письмового повідомлення про її створення із зазначенням працівників, які є членами профспілки, факт членства у ній позивачки, а вказуючи про те, що при створенні зазначеної професійної спілки законодавством не передбачалося окремої процедури її легалізації, суд не звернув уваги на положення ст. 16 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".

Також апеляційним судом у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України належним чином не перевірено доводів КП Адміністративно-технічне управління щодо відсутності у нього письмового повідомлення про створення цієї професійної спілки. Оскільки найменування професійної спілки є аналогічним найменуванню комунального підприємства, незважаючи на те, що підприємством не отримано повідомлення про створення профспілки, але з метою дотримання вищевказаних положень Закону України відповідачем 15 серпня 2016 року направлено на адресу місця реєстрації ПС Організація працівників Адміністративно-технічного управління обґрунтоване подання комісії з припинення комунального підприємства з проханням розглянути питання щодо надання згоди на звільнення позивачки та 2 червня 2016 року комісією направлено лист з інформацією про вивільнення працівників у зв'язку зі скороченням штату. Проте ці листи залишено професійною спілкою без відповіді. Унаслідок таких обставин представником комісії з припинення комунального підприємства було здійснено виїзд за адресою місця реєстрації професійної спілки та встановлено, що профспілка за місцем реєстрації відсутня, вхідні двері зачинено та опечатано.

Крім того, у зв'язку з тривалим невиходом на роботу позиваки, комунальним підприємством було направлено на адресу місця реєстрації ПС Організація працівників Адміністративно-технічного управління подання про звільнення ОСОБА_3 за прогул на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, вказане подання спілкою на пошті отримано не було.

Згідно зі ст. 43 КЗпП України у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Таким чином, апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону та вимог ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не встановив, не перевірив, чи отримувала профспілка вказані подання відповідача, чи розглянула їх у встановлений законодавством строк, чи повідомила комунальне підприємство про прийняте рішення відповідно до положень ч. 4 ст. 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", яка передбачає, що орган первинної профспілкової організації повідомляє роботодавця про прийняте рішення у письмовій формі у триденний термін після його прийняття. У разі пропуску цього терміну вважається, що профспілковий орган дав згоду на розірвання трудового договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пп. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до ст. 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не дослідив доводи відповідача про те, що наказом комунального підприємства від 21 липня 2016 року Про вивільнення працівників у зв'язку з реорганізацією підприємства були внесені зміни до штатного розпису підприємства та скорочено 54 посади, у тому числі посаду позивачки та затверджено новий штатний розпис підприємства у кількості 2 штатні одиниці: інженер відділу реклами, інженер-інспектор відділу контролю реклами. На виконання вищевказаних положень закону подано до державної служби зайнятості інформацію про заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці.

Також апеляційний суд належним чином не перевірив, чи були наявні на момент звільнення позивачки у КП Адміністративно-технічне управління вільні посади у штатному розписі, які б вона могла обіймати, виходячи з її професії, спеціальності, попереднього досвіду роботи, освіти та кваліфікації з огляду на те, що зазначені вище посади вільними не були, а факт виникнення у комунальному підприємстві вакантних посад після звільнення ОСОБА_3 не має правового значення.

Апеляційний суд, залишаючи без змін окрему ухвалу суду першої інстанції й вказуючи про те, що у КП Адміністративно-технічне управління мало місце простій, який належним чином не оформлений, чим ним грубо порушено трудове законодавство, не врахував таке.

Згідно з ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Відповідно до чч. 4, 5 ст. 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що з часу призначення комісії з припинення юридичної особи до неї переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи, у тому числі захист її прав у суді, а повноваження керівника суб'єкта господарювання, щодо якого прийнято таке рішення, припиняються.

18 травня 2016 року рішенням Дніпропетровської міської ради відкрито процедуру реорганізації КП Адміністративно-технічне управління з припиненням її як юридичної особи шляхом приєднання до КП Управління з організації контролю благоустрою об'єктів сфери відпочинку, споживчого ринку та захист інтелектуальної власності, змінивши його найменування на комунальне підприємство Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами.

20 травня 2016 року розпорядженням міської ради створено комісію з припинення КП Адміністративно-технічне управління, як юридичної особи та призначено склад цієї комісії.

У ч. 1 ст. 34 КЗпП України передбачено, що простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Згідно з ч. 2 ст. 113 КЗпП України про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра або посадових осіб.

Простій оформлюється відповідним актом, в якому у тому числі фіксуються його обґрунтовані причини, що призвели до припинення роботи, початок і дата можливого припинення простою, його наслідки. Такий акт затверджується наказом (розпорядженням) керівника підприємства.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону та вимог ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не звернув уваги на те, що від позивачки будь-яких повідомлень про початок простою до комісії з припинення комунального підприємства не надходило, відповідні акти про простій працівниками КП Адміністративно-технічне управління не складались. Крім того, з моменту призначення комісії з припинення як юридичної особи комунального підприємства наказ про затвердження акту про простій на підприємстві не приймався, а накази чи розпорядження, прийняті з цього моменту начальником КП Адміністративно-технічне управління - ОСОБА_4, не мали юридичної сили, так як повноваження з управління юридичною особою перейшли до комісії з її припинення.

Апеляційний суд, вказуючи про те, що прогул позивачки не підтверджений належними доказами, так як у разі невиходу ОСОБА_3 на роботу протягом тривалого часу, вона мала бути звільнена на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП, не врахував таке.

Відповідно до табелів обліку робочого часу працівників КП Адміністративно-технічне управління за період з травня по вересень 2016 року позивачка з 16 травня 2016 року по 22 вересня 2016 року не з'являлась на роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У ст. 24 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що виплата заробітної плати здійснюється за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу працівника).

Отже, оскільки з 16 травня 2016 року по 22 вересня 2016 року позивачка не працювала, роботу не виконувала, то у КП Адміністративно-технічне управління не виникло обов'язку нарахування їй будь-яких виплат за цей період.

У випадку невиходу ОСОБА_3 на роботу протягом тривалого часу визначення підстав для її звільнення згідно вимог КЗпП України (322-08) належить виключно до компетенції комунального підприємства як роботодавця.

Апеляційний суд не перевірив доводів КП Адміністративно-технічне управління про те, що підприємству були невідомі причини невиходу позивачки на роботу й вона не повідомляла про них, унаслідок чого комісія з припинення комунального підприємства не мала можливості звільнити ОСОБА_3 на підставі вищевказаних положень КЗпП (322-08) у зв'язку з прогулом без поважних причин.

За таких обставин, коли фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлені, судові рішення апеляційного суду не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги комунального підприємства Адміністративно-технічне управління задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської область від 1 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 червня 2017 року про залишення без змін окремої ухвали Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.