645/1672/15ц Про скасування обтяження та заборони відчуження нерухомого майна - 08.11.2017 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 до Публічного акціонерного товариства ОТП Банк, ОСОБА_7 про визнання договорів недійсними, зобов'язання вчинити певні дії, виключення з реєстру обтяжень та заборон запису про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна, за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 04 жовтня 2016 року,

У березні 2015 року ОСОБА_8 звернулася до суду з указаним позовом, у якому зазначала, що 26 листопада 2007 року між нею та закритим акціонерним товариством ОТП Банк (далі - ЗАТ ОТП Банк), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство ОТП Банк (далі - ПАТ ОТП Банк), був укладений кредитний договір № ML 702/425/2007, відповідно до умов якого вона отримала кредит у розмірі 40 100 доларів США на придбання нерухомого майна з датою остаточного повернення кредиту 26 листопада 2035 року. У 2009 та 2014 роках між нею та банком було укладено додаткові договори до вказаного кредитного договору, якими сторони домовилися, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватися плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого відсотку річних та FIDR, сторони виклали в тому числі графік платежів в новій редакції та порядок нарахування процентів.

26 листопада 2007 року із метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ОСОБА_8 та ЗАТ ОТП Банк укладено договір іпотеки № PML-702/425/2007, відповідно до умов якого позивач передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1, яку остання придбала за договором купівлі-продажу від 26 листопада 2007 року.

Також цього ж дня із метою забезпечення повного та своєчасного виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ЗАТ ОТП Банк та чоловіком позивача - ОСОБА_7 було укладено договір поруки № SR-702/425/2007 року, згідно з умовами якого останній зобов'язався відповідати за повне та своєчасне виконання боржником боргових зобов'язань перед кредитором.

Позивач вважала, що умови кредитного договору з додатковими договорами, договір іпотеки та договір поруки не відповідають вимогам законодавства, зокрема щодо зобов'язання її укласти договори страхування, що суперечить п. 10 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки така обов'язкова умова фактично не пов'язана з послугою, яку їй надавав відповідач, і з якою вона не мала реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору через не надання повної інформації. Також її не було повідомлено стосовно загальної вартості кредиту, вартості всіх супутніх послуг та фінансових зобов'язань за кожним платіжним періодом, щодо інших можливих факторів. В умовах договору відсутні вказівки на витрати позичальника по оплаті послуг агенції нерухомості. Також позивач зазначає, що в додаткових договорах та графіках погашення кредиту не були зазначені фактично понесені нею витрати за конвертацію валюти при внесенні платежів на погашення кредиту, за ведення поточного рахунку, за страхування.

Крім того, під час укладення договору банк всупереч положенням ст. ст. 11, 15, 19 Закону України "Про захист прав споживачів" та Постанови Національного Банку України № 168 від 10 травня 2007 року (z0541-07) не попередив її про відповідні валютні ризики, пов'язані з підвищенням вартості валюти (долару США), які мають бути покладені на останню, поставивши її тим самим у нерівні з банком умови, що в подальшому призвело до значного подорожчання продукції.

Відповідач не провів переддоговірної роботи із нею, не повідомив про наявні форми кредитування і відмінності між ними, запропонував вигідну для кредитора схему кредитування, не повідомив орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуг з оформлення договору про надання кредиту.

Вважає, що вказані порушення з боку ПАТ ОТП Банк є нечесною підприємницькою діяльністю, які ввела її в оману як споживача.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просила суд визнати недійсним кредитний договір № ML 702/425/2007 від 26 листопада 2007 року, додаткову угоду № 1 від 26 січня 2009 року, додаткову угоду № 1 від 26 лютого 2009 року, додаткову угоду № 2 від 06 серпня 2009 року, додаткову угоду № 4 від 25 червня 2014 року до кредитного договору № ML 702/425/2007 від 26 листопада 2007 року, укладені між ПАТ ОТП Банк та ОСОБА_8; визнати недійсними іпотечний договір № PML-702/425/2007 та договір поруки № SR-702/425/2007 року від 26 листопада 2007 року, додаткову угоду № 1 від 26 лютого 2009 року до договору поруки; зупинити ПАТ ОПТ Банк нарахування пені, відсотків, штрафних санкцій за кредитним договором № ML 702/425/2007 від 26 листопада 2007 року з моменту останньої оплати за квитанціями; виключити з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна за іпотечним договором № PML-702/425/2007 від 26 листопада 2007 року, а саме, на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, зареєстрований в реєстрі за номером № 3040; зобов'язати ОСОБА_8 повернути ПАТ ОТП Банк суму тіла кредиту без виплати відсотків в розмірі 40 100 доларів США, які вона отримала на виконання угод за кредитним договором № ML 702/425/2007 від 26 листопада 2007 року; зобов'язати ПАТ ОТП Банк повернути ОСОБА_8 сплачені нею відсотки в сумі 19 658,41 доларів США, які воно отримало на виконання угод за кредитним договором № ML 702/425/2007 від 26 листопада 2007 року та іпотечним договором № PML-702/425/2007 від 26 листопада 2007 року, зареєстрованим в реєстрі № 3039.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 04 жовтня 2016 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_8 порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Судом встановлено, що 26 листопада 2007 року між ОСОБА_8 та ЗАТ ОТП Банк, правонаступником якого є ПАТ ОТП Банк, було укладено кредитний договір № ML 702/425/2007, відповідно до умов якого позичальнику було надано кредит в розмірі 40 100 доларів США на придбання нерухомого майна з датою остаточного повернення кредиту 26 листопада 2035 року. Сторони домовилися, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватися плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого відсотку 3,49 % річних та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору). В залежності від зміни вартості кредитних ресурсів банку FIDR може змінюватись банком (збільшуватись чи зменшуватись) в порядку, передбаченому цим договором. Інформація щодо розміру ставки FIDR розміщується банком на його сайті, а також в приміщеннях банку на інформаційних стендах. Сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів здійснюється позичальником шляхом сплати ауїтентних платежів - щомісяця погашається рівними частинами протягом всього строку дії договору, графік платежів є невід'ємною частиною кредитного договору.

26 січня, 26 лютого, 6 серпня 2009 року, 25 червня 2014 року між ОСОБА_8 та ЗАТ ОТП Банк було укладено додаткові договори №№ 1, 2, 4 до вказаного кредитного договору, якими сторони домовилися, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватися плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого відсотку річних та FIDR, сторони виклали в тому числі графік платежів в новій редакції та порядок нарахування процентів.

26 листопада 2007 року із метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ОСОБА_8 та ЗАТ ОТП Банк було укладено договір іпотеки № PML-702/425/2007, відповідно до умов якого позивач передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1, яку остання придбала за договором купівлі-продажу від 26 листопада 2007 року.

Цього ж дня із метою забезпечення повного та своєчасного виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ЗАТ ОТП Банк та чоловіком позивача - ОСОБА_7 було укладено договір поруки № SR-702/425/2007 року.

Як на підстави для визнання спірної угоди недійсною, позивач посилалася на приписи ст. ст. 11, 15, 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів" () щодо несправедливості умов оспорюваних правочинів, оскільки на час укладення 26 листопада 2007 року кредитного договору банк не повідомив її про валютні ризики, пов'язані з підвищенням вартості валюти (долару США), не повідомив орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуг з оформлення договору про надання кредиту, внаслідок чого відповідач застосував нечесну підприємницьку діяльність, ввівши позивача в оману.

За змістом статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

За змістом ч. 2 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Закон України Про захист прав споживачів застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Сукупною вартістю кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов'язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.

Ризик валютних коливань на час укладення кредитного договору мають обидві сторони договору (кредитор і позичальник). Зміни валютного ринку під час виконання кредитного договору не можуть бути визнані підставою для зміни або розірвання раніше укладеного договору або звільнення однієї із сторін від виконання взятих на себе зобов'язань, якщо сторона вважає, що такі зміни відбуваються не на її користь.

Із матеріалів справи вбачається, що укладаючи 26 листопада 2007 року кредитний договір, ОСОБА_8 зазначила і посвідчила власним підписом, що банк надав їй повну, достовірну та вичерпну інформацію, власне, про особу та місце знаходження банку та про всі умови отримання, користування та повернення кредиту. Разом з цим, власним підписом на зазначеному договорі позичальник засвідчила про відсутність у неї будь-яких зауважень чи заперечень стосовно змісту наданої їй банком інформації, як про особу і місце знаходженняб банку, так і про умови отримання, користування та повернення кредиту.

Посилання позивача на те, що їй не була надана банком повна інформація про сукупну вартість кредиту спростовується матеріалами справи та не є підставою для визнання кредитної угоди недійсною у розумінні ст. ст. 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки умови спірного договору містять інформацію щодо сукупних послуг позичальника, порядок погашення кредиту, кількість платежів та їх періодичність, обсяг платежів на весь час дії договору.

Позивач при укладенні спірного договору була повідомлена про всі істотні умови договору, добровільно згідно з положеннями ст. ст. 3, 627 ЦК підписала договір, на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови.

Крім того, на момент укладення кредитного договору Закон України "Про захист прав споживачів" (1023-12) не забороняв надання та отримання споживчих кредитів в іноземній валюті на території України.

Правильними є висновки судів про безпідставність доводів позивача щодо неправомірного застосування банком плаваючої процентної ставки за договором.

У разі зміни договору, як зазначено в ч. 3 ст. 653 ЦК України, зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.

У справі, яка переглядається, укладаючи кредитний договір, сторони домовились, що для розрахунку процентів за кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого процента (у розмірі 3,99 % річних) + FIDR (процентна ставка за строковими депозитами фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк до 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору). При цьому сторони висловили свою цілковиту згоду щодо передбаченої договором зміни плаваючої процентної ставки.

Отже, виходячи з умов кредитного договору зміна розміру ставки FIDR не є зміною процентної ставки в односторонньому порядку, оскільки вона прямо передбачена умовами двостороннього кредитного договору.

Таким чином, положення кредитного договору про встановлення плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого процента + FIDR, не можна вважати несправедливими, тому підстав для визнання спірних договорів недійсними немає.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-511цс15.

За встановлених судом обставин, укладений між сторонами кредитний договір із додатковими угодами не суперечить нормам чинного на той час законодавства, відповідає вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину; під час укладення кредитного договору позивачу було надано необхідну інформацію про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, тому правові підстави для висновків про введення відповідачем позивача в оману відсутні, а заявлені позивачем позовні вимоги є недоведеними та необґрунтованими.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеній у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.

Доводи касаційної скарги про неналежну оцінку судами наданих доказів безпідставні, оскільки обставини, на які посилається заявник, були предметом дослідження у судах і висновки з цього приводу, зроблені судами, ґрунтуються на встановлених у судах обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах.

Отже доводи касаційної скарги висновків попередніх судів не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.