361/3440/2016-ц Про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності - 08.11.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства Брокбізнесбанк до ОСОБА_3 треті особи: ОСОБА_4, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства Брокбізнесбанк на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 25 січня 2017 року,

У червні 2016 року публічне акціонерне товариство Брокбізнесбанк (далі - ПАТ Брокбізнесбанк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, у якому просило у рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором в сумі 10 761 878 грн 20 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: земельну ділянку площею 4,4496 га для будівництва складського митного ліцензійного комплексу, яка розташована на території Калинівської селищної ради Броварського району Київської області, шляхом визнання за банком права власності на предмет іпотеки.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 31 березня 2008 року між акціонерним товариством Брокбізнесбанк (далі - АТ Брокбізнесбанк), правонаступником якого є ПАТ Брокбізнесбанк, та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 1 млн 300 тис. дол. США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13 % річних на строк до 31 березня 2013 року. Банк свої зобов'язання за кредитним договором повністю виконав, надавши відповідачу кредит, в розмірі та строки передбачені договором. З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором відповідач за договором іпотеки від 8 квітня 2008 року передав в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: земельну ділянку площею 4,4496 га для будівництва складського митного ліцензійного комплексу, яка розташована на території Калинівської селищної ради Броварського району Київської області. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 6 грудня 2011 року у справі № 2-107/11 з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ПАТ Брокбізнесбанк стягнуто заборгованість за вказаним кредитним договором у загальному розмірі 17 435 377 грн 25 коп.

Оскільки вказане рішення суду не виконане і заборгованість за кредитом не погашена, з урахуванням уточнення позовних вимог, позивач просив у рахунок часткового погашення заборгованості за основним зобов'язанням звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на нього у порядку, передбаченому ст. ст. 36, 37 Закону України "Про іпотеку".

Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 25 січня 2017 року, у задоволенні позову ПАТ Брокбізнесбанк відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ Брокбізнесбанк просить скасувати зазначені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-МІІІ (1402-19) "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що вимоги іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за банком права власності на предмет іпотеки не передбачено чинним законодавством, оскільки такий спосіб захисту порушених прав є позасудовим способом захисту.

Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна з огляду на наступне.

Судами встановлено, що 31 березня 2008 року між АТ Брокбізнесбанк, правонаступником якого є ПАТ Брокбізнесбанк, та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 494Т-99, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 1 млн 300 тис. дол. США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13 % річних на строк до 31 березня 2013 року.

30 квітня, 31 липня, 14 листопада 2008 року та 15 січня 2009 року між сторонами було укладено додаткові угоди до кредитного договору № 494Т-99 від 31 березня 2008 року, якими були внесені зміни щодо істотних умов договору.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором ОСОБА_3 за договором іпотеки від 8 квітня 2008 року передав в іпотеку банку належну йому на праві власності земельну ділянку площею 4,4496 га для будівництва складського митного ліцензійного комплексу, яка розташована на території Калинівської селищної ради Броварського району Київської області.

Згідно зі звітом експертної грошової оцінки земельної ділянки ТОВ Ако Експерт № 19/04-16/РД1 станом на 22 квітня 2016 року загальна ринкова вартість вказаної земельної ділянки становить 10 761 878 грн 20 коп.

ОСОБА_3 не виконував взятих на себе за кредитним договором зобов'язань щодо своєчасного та в повному обсязі погашення кредиту, допустив заборгованість зі сплати кредиту та процентів за його користування.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 6 грудня 2011 року у справі № 2-107/11 з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ПАТ Брокбізнесбанк стягнуто заборгованість за вказаним кредитним договором у загальному розмірі 17 435 377 грн 25 коп.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що внаслідок неналежного виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість, розмір якої було встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому в рахунок її часткового погашення необхідно звернути стягнення на предмет іпотеки - спірну земельну ділянку шляхом визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до п. 5.4 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватися за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; шляхом продажу іпотекодержателем предмета іпотеки або згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя згідно зі ст. 37 Закону України "Про іпотеку".

У ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ч. 1, 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку").

Відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 цього Закону.

Згідно зі ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване ст. 39 Закону України "Про іпотеку", якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України (435-15) передбачає лише у ст. ст. 335, 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, забезпечених іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових - на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку").

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року № 6-1685цс16, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1243цс16, від 27 квітня 2017 року у справі № 6-679цс17, які розглянуті ним у порядку глави 3 розділу V ЦПК України (1618-15) .

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в пункті 5.5.1 цього договору задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання за кредитним договором у порядку, встановленому ст. 37 Закону України Про іпотеку. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотеко держателя на предмет іпотеки.

Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних положень закону та вимог ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не звернули увагу на те, що законодавством не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання за рішенням суду, якщо позичальник порушував умови договору.

Отже, суди фактичні обставини справи не встановили та не перевірили, чи наявні підстави для задоволення вимог іпотекодержателя, чи звертався банк до реєстратора права власності, чи є цей спосіб судового захисту ефективним, який відновлює порушені права кредитора щодо виконання позичальником грошових зобов'язань, забезпечених іпотекою.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені, судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Також слід звернути увагу судів на те, що при новому розгляді необхідно перевірити чи не буде подвійного стягнення за кредитним договором у разі звернення стягнення на предмет іпотеки, так як позичальник та іпотекодержатель є однією особою, та існує рішення про стягнення кредитної заборгованості, яке не виконане боржником.