Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Завгородньої І.М., Мазур Л.М.,

Писаної Т.О., Попович О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів за договором позики за касаційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 грудня 2016 року,

У січні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів за договором позики.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2013 року позову ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошові кошти за договором безпроцентної позики від 9 лютого 2007 року у розмірі 139 800 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою судді апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 грудня 2016 року відмовлено ОСОБА_5 у прийнятті апеляційної скарги на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2013 року в указаній справі, апеляційну скаргу повернуто заявнику.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати зазначену ухвалу апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, та вирішити спір по суті.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-МІІІ (1402-19) "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи ОСОБА_5 у прийнятті її апеляційної скарги, апеляційний суд виходив із того, що рішенням суду першої інстанції не вирішувалося питання щодо її прав та обов'язків, а тому вона не має передбаченого ст. 292 ЦПК України права на апеляційне оскарження рішення суду.

Однак повністю з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Згідно з п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 (va11p710-07) зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК (1618-15) , де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Відповідно до ч. 1 ст. 292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 3 лютого 2016 року у справі № 6-885цс15, яка розглянута ним у порядку глави 3 розділу V ЦПК України (1618-15) .

Звертаючись до суду апеляційної інстанції з відповідною апеляційною скаргою, ОСОБА_5 посилалася на те, що з 10 грудня 2005 року вона перебувала з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2013 року було розірвано. Ухвалене судом першої інстанції рішення про стягнення з її колишнього чоловіка ОСОБА_4 суми боргу за договором позики від 9 лютого 2007 року порушує її право, оскільки вона як дружина позичальника не надавала згоди на отримання ним позику у розмірі, що виходить за межі дрібного побутового, що є порушенням вимог ч. 3 ст. 203 ЦК України. Крім того, пунктом 2.1 договору позики передбачено, що ОСОБА_4 отримав у борг 16 тис. доларів США на придання автомобіля марки Volkswagen Passat, 2006 року випуску, та 4 тис. доларів США на особисті потреба. Проте вказаний автомобіль вони з чоловіком під час шлюбу придбали за кредитні кошти, які отримали за кредитним договором від 15 лютого 2007 № 5251919, укладеним між ОСОБА_4 та ЗАТ Перший Український Міжнародний Банк. Кошти за вказаним кредитним договором вони як подружжя повертали разом за рахунок спільних сімейних коштів. На даний час між нею та ОСОБА_4 існує спір щодо поділу спільного сумісного майна подружжя, зокрема, і автомобіля Volkswagen Passat, 2006 року випуску, який було придбано під час шлюбу за рахунок спільних грошових коштів.

Апеляційний суд, постановляючи оскаржувану ухвалу, належної оцінки доводам заявника не надав, обмежившись лише констатацією того факту, що оскільки спір у даній справі виник з приводу невиконання умов договору позики, стороною якого ОСОБА_5 не була, суд першої інстанції не вирішував питання про її права та обов'язки, а тому заявник не є особою, що має право на оскарження судового рішення.

При цьому суддею апеляційної інстанції не було враховано, що за договором позики вказана мета отримання грошей у борг, а саме придбання автомобіля, й зазначене рухоме майно по іншій цивільній справі є спірним.

Таким чином, висновок судді апеляційної інстанції про відсутність у ОСОБА_5 права на оскарження рішення суду першої інстанції на тій підставі, що суд не вирішував питання про її права та обов'язки, є передчасним, суперечить змісту ст. 292 ЦПК України та перешкоджає подальшому провадженню в справі щодо існуючого спору.

Суддя апеляційного суду, вирішуючи питання про відмову у прийнятті апеляційної скарги, з підстав, зазначених в оскаржуваній ухвалі, належної оцінки доводам апеляційної скарги ОСОБА_5 щодо законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції (ч. 1 ст. 303 ЦПК) не надав.

З огляду на викладене, оскаржувана ухвала апеляційного суду відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на новий розгляд до цього суду.

Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Ухвалу судді апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 грудня 2016 року скасувати, питання про відкриття апеляційного провадження передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.