Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Завгородньої І.М., Мазур Л.М.,

Писаної Т.О., Попович О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк про припинення договору поруки за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Диканського районного суду Полтавської області від 15 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 27 лютого 2017 року,

У березні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк (далі - ПАТ КБ ПриватБанк) звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 19 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав 41 195,99 Євро на споживчі цілі, зі сплатою 15% на рік за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, строком до 19 вересня 2028 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між банком та ОСОБА_4 19 вересня 2028 року укладено договір поруки. У зв'язку з невиконанням умов кредитного договору у позичальника утворилась заборгованість, яка станом на 5 грудня 2016 року становила 107 622 Євро 25 центів, яку банк просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку.

ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом, у якому просила суд припинити договір поруки, посилаючись на те, що банк включив до загальної суми боргу, борг по комісії за користування кредитом, що на її думку, свідчить про внесення банком змін до основного зобов'язання, збільшує її обсяг відповідальності та відповідно є підставою для визнання договору поруки припиненим, оскільки умовами кредитного договору така відповідальність передбачена не була.

Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 15 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 27 лютого 2017 року, позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ Приватбанк заборгованість за кредитним договором від 19 вересня 2008 року в сумі 2 765 124 грн 96 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та направити справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті судові рішення до суду касаційної інстанції не оскаржено та предметом перегляду не є (ст. 335 ЦПК України).

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-МІІІ (1402-19) "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач не довела правових підстав для припинення поруки.

Такі висновки судів є правильними з огляду на наступне.

Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини 1, 2 ст. 553 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (ч. 1 ст. 653 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього.

Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо.

Судами встановлено, що 19 вересня 2008 року між ПАТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав 41 195,99 Євро на споживчі цілі, зі сплатою 15% на рік за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, строком до 19 вересня 2028 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_4 19 вересня 2008 року було укладено договір поруки, відповідно до умов якого остання поручилась за виконання позичальником зобов'язань перед банком, які виникають із вищевказаного кредитного договору.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судами, що п. 6 договору поруки сторони визначили, що поручитель зобов'язаний виконати зобов'язання, зазначені у письмовій вимозі кредитора, на протязі 5 календарних днів з моменту отриманої вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору, відповідно до якої у випадку невиконання боржником будь-якого зобов'язання передбаченого договором, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного зобов'язання.

Як убачається з договору поруки, а саме п. 9 у випадку невиконання поручителем зобов'язань боржника за кредитним договором впродовж 5 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 0,15% за день, але не більше подвійної облікової ставки Національно банку України. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов'язань за вказаним договором.

Також, як умовами кредитного договору (п. 8.1), так і договору поруки (п. 16) передбачена винагорода за резервування ресурсів у розмірі 4,08% річних від суми зарезервованих ресурсів.

Крім того, резервування ресурсів передбачено розділом 4, згідно якого п. 4.1, 4.2, 4.3 для виконання зобов'язань за даним договором банк резервує ресурси у розмірах, зазначених у графіку погашення кредиту до даного договору і надає позичальнику право на їх використання. За надане право позичальник сплачує банку винагороду за резервування ресурсів у розмірі визначеному у статті 8.1 договору. Нарахування винагороди здійснюється на дату щомісячного платежу за кредитом, при цьому винагорода нараховується на суму зарезервованих ресурсів за фактичну кількість днів резервування ресурсів.

Укладаючи договір поруки, ОСОБА_4 погоджувалася з його умовами, була обізнана щодо сплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08% від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, будь-яких застережень з цього приводу не висловлювала.

Твердження поручителя, що винагорода за резервування ресурсів входить до 15% річних суперечить змісту кредитного договору та умовам договору поруки.

Установивши зазначені обставини, суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав, з якими положення ст. 559 ЦК України, пов'язують припинення поруки.

Оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають встановленим у справі обставинам, судові рішення в частині вирішення зустрічного позову ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, касаційну скаргу необхідно відхилити.

Керуючись ч. 1 ст. 336, ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Диканського районного суду Полтавської області від 15 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 27 лютого 2017 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк про припинення договору поруки залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.