Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Висоцької В.С.,

суддів: Гримич М.К., Кафідової О.В.,

Мостової Г.І., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Вищої Кваліфікаційної комісії суддів України до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, третя особа - Служба у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, про визнання ордеру недійсним та виселення без надання іншого жилого приміщення, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 29 листопада 2016 року,

У березні 2015 року Вища Кваліфікаційна комісія суддів України (далі - ВККС, Комісія) звернулась до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що ВККС є постійно діючим органом у системі судоустрою України,що утворена 16 вересня 2010 року.

Відповідно до свідоцтва про право власності від 08 квітня 2014 року Комісії належить квартира АДРЕСА_1, яку за розпорядженням Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації від 18 березня 2014 року № 134 було включено до числа службових квартир.

На підставі наказу Голови Комісії від 14липня 2014 року № 187-к/тр ОСОБА_3 зараховано до штату Комісії на посаду члена Комісії з 14 липня 2014 року.

Так, 17 вересня 2014 року голова Комісії Самсін І. Л. звернувся до Печерської районної у м. Києві державної адміністрації щодо затвердження спільного рішення житлово-побутової комісії ВККС № 316 про надання упорядкованої службової двокімнатної квартири для ОСОБА_3 та членів її сім'ї.

Розпорядженням Печерської районної у м. Києві державної адміністрації від 01 жовтня 2014 року № 495 відповідачу та членам її сім'ї у складі: дочки - ОСОБА_4, онуки - ОСОБА_5, видано ордер на службову квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 40,25 кв. м.

Зазначав, що вказані особи заселилися та проживають в спірному житловому приміщенні, однак отримання сім'єю ОСОБА_3 службового приміщення є неправомірним, оскільки 08 квітня 2014 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" (1188-18) , що набрав чинності 11 квітня 2014 року, відповідно до п. 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення якого, з дня набрання ним чинності повноваження членів Вищої ради юстиції, крім тих, які перебувають у цьому органі за посадою, та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припиняються.

Таким чином, повноваження членів Комісії, утвореної 16 вересня 2010 року, припинені з дня набрання чинності Закону, а саме - з 11 квітня 2014 року, тому вчинення Комісією після цієї дати дій, зокрема - надання службового жилого приміщення, є нелегітимним.

Посилаючись на наведене та на те, що відповідач добровільно звільнити службову квартиру відмовляється, позивач просив визнати ордер на службове жилтолове приміщення від 01 жовтня 2014 року

НОМЕР_1, виданий Печерською районною в м. Києві державною адміністрацію на ім'я ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1, недійсним та виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 зі службового житлового приміщення без надання іншого житла.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 28 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 29 листопада 2016 року, позов задоволено.

Визнано ордер на службове приміщення від 01 жовтня 2014 року НОМЕР_1, виданий Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією на ім'я ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 недійсним.

Виселено ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 зі службового жилого приміщення квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до п. 6 розд. XIIПрикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2 від 08 квітня 2014 року позивачу на праві власності належить квартира АДРЕСА_1, яку за розпорядженням Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації від 18 березня 2014 року № 134 було включено до числа службових квартир Комісії.

ВККС є постійно діючим органом у системі судоустрою України, утворена 16 вересня 2010 року.

Наказом голови ВККС від 04 квітня 2014 року затверджено Положення про порядок надання на час виконання службових обов'язків службового житла членам ВККС та працівникам секретаріату.

На підставі рішення XI чергового з'їзду суддів України від 22 лютого 2013 року Про визначення черговості включення суддів до складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на випадок вибуття одного або кількох членів зі складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ОСОБА_3 зарахована до штату Комісії з 14 липня 2014 року на посаду члена Комісії, наказом від 14 липня 2014 року № 187-к/тр.

17 вересня 2014 року Голова Комісії Самсін I.Л. звернувся з проханням до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про затвердження спільного рішення житлово-побутової комісії ВККС щодо надання благоустроєної службової двокімнатної квартири для ОСОБА_3 та її сім'ї.

Розпорядженням Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 01 жовтня 2014 року № 495 ОСОБА_3 та членам її сім'ї: дочки - ОСОБА_4 та онуки - ОСОБА_5, видано ордер на службову квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 40,25 кв. м.

ОСОБА_3 разом з членами сім'ї заселилися і проживають в спірному житловому приміщенні.

Відповідно до Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 04 лютого 1988 № 37 (37-88-п) , та відповідно до Правил обліку членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та працівників секретаріату, яким може надаватися службове житло на час виконання ними службових обов'язків, затвердженого наказом Голови Комісії від 04 квітня 2014 року № 19, ОСОБА_3 подана заява, в якій остання зобов'язалась звільнити службове житло у разі припинення виконання обов'язків члена Комісії.

08 квітня 2014 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" (1188-18) , що набрав чинності 11 квітня 2014 року.

Пунктом 3 розділу Прикінцеві та перехідні положення вказаного Закону передбачено, що з дня набрання чинності цим Законом повноваження членів Вищої ради юстиції, крім тих, які перебувають у цьому органі за посадою, та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припиняються. Вища рада юстиції та Вища кваліфікаційна комісія суддів України формуються відповідно до закону з урахуванням вимог, встановлених пунктом 4 цього розділу, у частині призначення членів Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з'їздом суддів України.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що у Голови ВККС, житлово-побутової комісії ВККС не було правових підстав звертатись до Печерської районної у м. Києві державної адміністрації щодо надання ордеру на службове приміщення ОСОБА_3 та членам її сім'ї, тому остання розуміючи, що повноваження членів Комісії припинено, а вона як член Комісії не зможе здійснювати службові обов'язки, що є єдиною підставою для отримання службового житла, діючи свідомо, всупереч законам України, неправомірно звернулася до ВККС про надання їй та членам її сім'ї службового житла, в результаті чого отримала житло.

З огляду на наведене суди дійшли висновку про наявність підстав для визнання недійсним ордеру та виселення ОСОБА_3 та членів її сім'ї зі спірного житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення.

Колегія суддів не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Статтею 9 ЖК Української РСР визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користуватися жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Статтею 58 ЖК Української РСР встановлено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Відповідно до статті 59 ЖК Української РСР, ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. Вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 (v0002700-85) Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу (5464-10) в Україні, судам слід мати на увазі, що виданий на жиле приміщення ордер у випадках, зазначених у ст. 59 ЖК, підлягає визнанню недійсним з наслідками, передбаченими ст. 117 цього Кодексу.

До осіб, яким може бути надано службові жилі приміщення, віднесені члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на час виконання ними службових обов'язків (п. 56 Переліку, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 04 лютого 1988 року № 37 (37-88-п) , зі змінами та доповненнями).

Відповідно до п. 16 Положення про порядок надання службових приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 04 лютого 1988 року № 37 (37-88-п) Про службові жилі приміщення, службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації, у відання якої ці приміщення знаходяться, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, на території якої знаходиться відповідне підприємство, установа, організація.

Крім того, п. п. 14, 15, 16 Положення про порядок надання на час виконання службових обов'язків службового житла членам ВККС та працівникам секретаріату, затвердженого наказом Голови ВККС

04 квітня 2014 року № 19, встановлено, що службове жиле приміщення надається працівнику за рішенням житлово-побутової комісії. Для видачі працівнику ордеру на службове приміщення Голова Комісії звертається з клопотанням до виконавчого органу місцевого самоврядування. Підставою для вселення до службового жилого приміщення є ордер на службове жиле приміщення, виданий в установленому порядку.

Так, рішенням житлово-побутовою комісією ВККС прийнято рішення про надання членам ВККС (протокол засідання від 11 вересня 2014 року), зокрема, ОСОБА_3 разом з родиною службового житла, яке й стало в подальшому підставою звернення голови ВККС до Печерської районної у м. Києві державної адміністрації для затвердження вказаного рішення та видачі ордера на спірну квартиру.

Разом з тим, вказане рішення житлово-побутової комісії, без якого відсутні були б підстави для видачі ордера, у встановленому законом порядку не оскаржувалось.

Таким чином, системний аналіз наведеного вище, дозволяє дійти висновку, що оскільки рішення житлово-побутової комісії ВККС № 316 щодо надання ОСОБА_3 та її сім'ї спірного житлового приміщення не скасовано та не визнано недійсним, відсутні й підстави вважати недійсним ордер на службове жиле приміщення.

Крім того, в запереченні на позов, апеляційній скарзі

ОСОБА_3 звертала увагу на те, що вона є пенсіонером по старості, тому відповідно до приписів ст. 125 ЖК УРСР не може бути звільнена з службового приміщення без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до ст. 125 ЖК Української РСР без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у ст. 124 цього Кодексу, не може бути виселено: пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів; членів сім'ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення; інвалідів праці Iі IIгруп, інвалідів Iі IIгруп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб та осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Зі змісту рішенням Конституційного Суду України від 11 червня 2014 року (v006p710-14) 6-рп/2014 вбачається, що в аспекті конституційного звернення словосполучення пенсіонерів по старості, що міститься в абз. 6 ст. 125 Житлового кодексу Української РСР, відповідно до якого пенсіонери по старості не можуть бути виселені з службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення, необхідно розуміти так, що до пенсіонерів по старості, крім осіб, яким згідно з законодавством України призначено пенсію за віком, віднесено також осіб, що вийшли на пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV зі змінами, зокрема, на підставі ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій на наведене уваги не звернули, не встановили обставин, за наявності яких на спірні правовідносини поширюються приписи зазначеної норми.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст. 16 ЦК України.

У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Проте, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій на порушення вищезазначених вимог закону та вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України уваги не звернули, не з'ясували ефективний спосіб захисту порушеного права, з урахуванням строку дії ордера на службове приміщення, підстав визнання його недійсним, а також приписів ст. 117 ЖК УРСР, унаслідок чого в достатньому обсязі не встановив характер спірних правовідносин та дійшли передчасного висновку про визнання недійсним ордеру та виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, оскільки питання про скасування чи визнання недійсним рішення житлово-побутової комісії ВККС № 316 щодо надання ОСОБА_3 та її сім'ї спірного житлового приміщення не ставилось, а також не надано оцінки доводам відповідача щодо застосування ст. 125 ЖК УРСР.

За загальними положеннями ЦПК України (1618-15) на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача, та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Враховуючи, що судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам необхідно належним чином з'ясувати усі фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, а також надати належну оцінку всім доводам ОСОБА_3 та вирішити справу згідно із законом.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 29 листопада 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.