Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Завгородньої І.М., Коротуна В.М.,

Мазур Л.М., Попович О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом приватного підприємства Білдгрупменеджмент до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору за касаційною скаргою приватного підприємства Білдгрупменеджмент на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 24 січня 2017 року,

У лютому 2015 року приватне підприємство Білдгрупменеджмент (далі - ПП Білдгрупменеджмент) звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що воно є власником об'єкту закінченого будівництва за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до Декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 29 січня 2014 року № 143140290157. 6 травня 2014 року, на підставі постанови від 5 травня 2014 року ВДВС Ірпінського МУЮ по виконавчому провадженню № 43184962 було накладено арешт на все майно ПП Білдгрупменеджмент, відомості про який було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. З цього часу ПП Білдгрупменеджмент не вправі укладати будь-які правочини, направлені на відчуження будь-якого майна, перебуваю чого у його власності. Однак, незважаючи на вказану заборону відчуження, 27 травня 2014 року від імені ПП Білдгрупменеджмент було укладено договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру № КМ2/105051, предметом якого були майнові права на квартиру АДРЕСА_1. Крім того, оспорюваний договір має бути визнаний недійсним також тому, що від імені позивача вказаний договір було підписано особою, яка не мала на це відповідних повноважень. Оспорюваний договір було підписано юрисконсультом ОСОБА_4. яка діяла на підставі довіреності, реквізити якої взагалі відсутні в договорі. З урахуванням викладеного позивач просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру № КМ2/1-5-51 від 27 травня 2014 року, укладений між ПП Білдгрупменеджмент, в особі представника ОСОБА_4 з однієї сторони, та ОСОБА_3 з другої сторони; визнати недійсним свідоцтво про право власності від 31 липня 2014 року, видане ОСОБА_3 про реєстрацію за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 27 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 24 січня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПП Білдгрупменеджмент просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-МІІІ (1402-19) "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із відсутності підстав для задоволення позову.

Такі висновки судів є правильними з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно із ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідни1 обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Судами встановлено, що 27 травня 2014 року між ПП Білдгрупменеджмент, в особі представника ОСОБА_4, яка діяла на підставі довіреності (продавець) та відповідачем ОСОБА_3 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1.

Так, згідно довіреності від 3 квітня 2014 року ПП Білдгрупменеджмент уповноважило ОСОБА_4 укладати від імені довірителя у тому числі і договори купівлі-продажу майнових прав на житлові приміщення (квартири) по АДРЕСА_1. Термін дії довіреності до 31 березня 2015 року.

Звертаючись до суду з указаним позовом, позивач указував на те, що вищевказаний договір було підписано від імені позивача неповноважною особою, та те, що оспорюваний правочин було укладено під час дії накладеного виконавчою службою арешту на майно позивача та без проведення повної оплати майнових прав на квартиру.

Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 244, ч. 1 ст. 245, ст. 246 ЦК України юридичну особу перед третіми особами може представляти представник на підставі письмової довіреності.

Згідно із ч. 1 ст. 247 ЦК України строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії. Довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною.

Так, з матеріалів справи вбачається та встановлено судами, що ПП Білдгрупменеджмент уповноважило ОСОБА_4 укладати від імені довірителя у тому числі і договори купівлі-продажу майнових прав на житлові приміщення (квартири) по АДРЕСА_1. Дана довіреність датована 3 квітня 2014 року та термін дії довіреності визначено до 31 березня 2015 року.

Доказів того, що на час укладення спірного правочину вказана довіреність була відкликана чи визнана недійсною, матеріали справи не містять.

Ураховуючи викладене, правильними є висновки судів попередніх інстанцій, що позивачем у порушення вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України не доведено, що спірний договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 27 травня 2014 року було підписано від імені позивача неповноважною особою.

Та обставина, що під час укладення спірного правочину було укладено під час дії накладеного виконавчою службою арешту на майно позивача не може слугувати підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним, з огляду на наступне.

Статтею 92 ЦК України передбачено, що юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Оскільки майно, на яке було накладено арешт, було відчужено представником позивача на підставі чинної довіреності, а позивачем не доведено, що ОСОБА_3 знав про такі обмеження, то суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову про визнання договору купівлі-продажу майнових прав на вищевказану квартиру, оскільки з урахуванням ст. 92 ЦК України, відносини підприємства щодо повноважень представництва, не має правового значення у відносинах із покупцем майнових прав на квартиру, на яку останній у подальшому оформив право власності.

Також не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що відповідачем не було проведено повної оплати майнових прав на квартиру з огляд на наступне.

Так, у відповідності до п. 5.3.5 та п. 5.3.6 договору після повного перерахування відповідачем коштів, передбачених цим договором, відповідач може одержати необхідні документи від позивача, на підставі яких воно має право оформити право власності на квартиру.

Продаж майнових прав було здійснено за ціною 87 900 дол. США, що еквівалентно 852 150 грн, які були сплачені відповідачем 4 вересня 2014 року.

31 липня 2014 року за відповідачем, реєстраційною службою Ірпінського РУК Київської області, було зареєстровано право власності на вищевказану квартиру та було видано свідоцтво про право власності від 31 липня 2014 року, про реєстрацію за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1.

Відтак, за умовами оспорюваного правочину відповідач мав право у подальшому зареєструвати за собою право власності на вищевказану квартиру, що у свою чергу виключає безгрошовість вказаного договору.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновки судів про відсутність підстав для задоволення позову є обґрунтованими.

Оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають встановленим у справі обставинам, судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, касаційну скаргу необхідно відхилити.

Керуючись ч. 1 ст. 336, ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу приватного підприємства Білдгрупменеджмент відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 24 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.