Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Завгородньої І.М., Коротуна В.М.,

Мазур Л.М., Попович О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та стягнення коштів за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 31 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 9 березня 2017 року,

У червні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та стягнення коштів.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 26 серпня 1994 року він уклав шлюб з ОСОБА_4, з грудня 2013 року сторони припинили сімейні відносини. У період шлюбу у сторін народилося двоє дітей: донька - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, син - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2. За час перебування у шлюбі було придбано майно: житловий будинок АДРЕСА_6, розташований на земельній ділянці площею 0,0576 га (кадастровий номер НОМЕР_2) за зазначеною адресою, який зареєстрований на відповідача на підставі договору купівлі-продажу будинку № 829 від 5 квітня 2007 року та посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу БуцикіноюЛ.О.; земельна ділянка належить відповідачу на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 21 листопада 2007 року; приміщення АДРЕСА_7, зареєстроване на відповідача на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_3, яке видане Запорізьким міськвиконкомом 31 серпня 2001 року; двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка зареєстрована на відповідача на підставі договору купівлі-продажу від 11 жовтня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Ніколаєвською Л.Б., зареєстровано у реєстрі за № 2069; трикімнатну квартиру АДРЕСА_2, яка зареєстрована на позивача на підставі договору міни, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою О.В. від 26 лютого 1997 року, зареєстрованого в реєстрі за № 687; легковий автомобіль марки Volkswagen Golf, державний номер НОМЕР_1, зареєстрований на відповідача; депозитні рахунки на загальну суму 100 тис. грн., розміщені в ПАТ Укрсоцбанк, ПАТ Райффайзен Банк Аваль, ПАТ ОТП Банк, ПАТ Індустріалбанк, ПАТ ПУМБ, ПАТ Сбербанк Росії, ПАТ Банк Кіпру на ім'я відповідача. Крім того, позивач зазначав, що у нього з відповідачем є боргові зобов'язання на суму 1 631 440 грн перед ОСОБА_13, які виникли в результаті того, що він в інтересах сім'ї позичив гроші в сумі 165 тис. дол. США, на підставі договорів позики від 23 квітня 2007 року, 16 серпня 2007 року, 18 лютого 2008 року, 17 березня 2008 року для погашення кредитних зобов'язань перед банком. На вказані грошові кошти були придбано житловий будинок АДРЕСА_6 і здійснено його перепланування та ремонт. Із вказаної суми боргу він повернув 15 тис. дол.. США, не повернув суму позики в розмірі 150 тис. дол. США, що еквівалентно 1 631 440 грн. Після припинення сімейних відносин, 5 червня 2014 року особисто ним був частково повернутий борг ОСОБА_13 у розмірі 800 тис. грн, про що стягував видав йому розписку.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд здійснити поділ вказаного спільного сумісного майна подружжя з урахуванням боргових зобов'язань: у його власність виділити житловий будинок АДРЕСА_6, розташований на земельній ділянці площею 0,0576 (кадастровий номер НОМЕР_2) за адресою: АДРЕСА_6, зареєстрований на ім'я ОСОБА_4, вартістю 676 903 грн;; приміщення АДРЕСА_7, зареєстроване на ім'я ОСОБА_4, вартістю 617 188 грн; та визнати за ним право особистої власності на вказане майно. Виділити ОСОБА_4: трикімнатну квартиру АДРЕСА_2, що зареєстрована на його ім'я, вартістю 593 956 грн; двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, зареєстровану на ім'я ОСОБА_4 вартістю 446 882 грн; легковий автомобіль марки Volkswagen Golf, державний номер НОМЕР_1, зареєстрований на ім'я ОСОБА_4 вартістю 134 101 грн 91 коп.; стягнути з ОСОБА_4 на його користь 340 424 грн 45 коп. - боргових зобов'язань, сплачених на підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 5 травня 2014 року.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 31 жовтня 2014 року позов задоволено. Виділено ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_6, розташований на земельній ділянці площею 0,0576 га (кадастровий номер НОМЕР_2) за адресою: АДРЕСА_6. Виділено ОСОБА_3 приміщення АДРЕСА_7. Визнано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок АДРЕСА_6, розташований на земельній ділянці площею 0,0576 га (кадастровий номер НОМЕР_2) за адресою: АДРЕСА_6. Визнано за ОСОБА_3 право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_7. Виділено ОСОБА_4 трикімнатну квартиру АДРЕСА_2; двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1; легковий автомобіль марки Volkswagen Golf, державний номер НОМЕР_1. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 340 424 грн 45 коп. - боргових зобов'язань, сплачених на підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 5 травня 204 року. Вирішено питання про судовий збір.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 18 лютого 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Виділено ОСОБА_3 трикімнатну квартиру АДРЕСА_2, вартістю 593 956 грн.; двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, вартістю 446 882 грн. Всього на загальну суму 1 040 838 грн. Визнано право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3, припинено право власності на неї за ОСОБА_4 Виділено ОСОБА_4 житловий будинок АДРЕСА_6, розташований на земельній ділянці площею 0,0576 га 9кадастровий номер НОМЕР_2) за адресою: АДРЕСА_6 вартістю 676 903 грн.; приміщення АДРЕСА_7, вартістю 617 188 грн; легковий автомобіль марки VOLKSVAGEN GOLF, державний номер НОМЕР_1, вартістю 134 101 грн 91 коп. Всього на загальну суму 1 428 192 грн 91 коп. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 травня 2015 року рішення апеляційного суду Запорізької області від 18 лютого 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 3 грудня 2015 року рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 31 жовтня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Виділено ОСОБА_3 нежитлове приміщення АДРЕСА_7, вартістю 617 188 грн; трикімнатну квартиру АДРЕСА_2, вартістю 593 956 грн. Визнано право власності ОСОБА_3 на нежитлове приміщення АДРЕСА_7, припинено право власності на нього за ОСОБА_4 Виділено ОСОБА_4 житловий будинок АДРЕСА_6, розташований на земельній ділянці площею 0,0576 га (кадастровий номер НОМЕР_2) за адресою: АДРЕСА_6, вартістю 676 903 грн.; двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 вартістю 446 882 грн; легковий автомобіль марки VOLKSVAGEN GOLF, державний номер НОМЕР_1, вартістю 134 101 грн 91 коп. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 23 371 грн. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 лютого 2016 року рішення апеляційного суду Запорізької області від 3 грудня 2015 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 лютого 2016 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 3 грудня 2015 року скасовані, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 9 березня 2017 року рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 31 жовтня 2014 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 31 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 9 березня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-МІІІ (1402-19) "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, провів поділ спільного майна подружжя з урахуванням боргових зобов'язань за договорами позики, застосувавши положення ч. 4 ст. 65 СК України. При цьому, установивши, що майно неможливо поділити відповідно до ідеальних часток, і що у сторін виникли двосторонні зобов'язання: у відповідача перед позивачем - на суму 400 тис. грн сплачених ним боргових зобов'язань, які підлягають поділу, а у позивача перед відповідачем - на суму 59 575 грн 55 коп. у зв'язку і виділенням більшої частки майна в натурі порівняно з ідеальною часткою, суд вважав, що ці вимоги є зустрічними та однорідними, тому вони частково зараховуються на суму 59 575 грн 55 коп і стягненню з відповідача підлягають боргові зобов'язання в розмірі 340 424 грн 45 коп. з урахуванням зустрічних цих вимог.

Апеляційний суд, погодився з такими висновками місцевого суду, зазначивши при цьому, що рішення суду є законним та обґрунтованим.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Судом установлено, що 26 серпня 1994 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 уклали шлюб.

У період шлюбу у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2.

На підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14 липня 2014 року шлюб між сторонами розірвано.

За час шлюбу сторони придбали наступне майно, яке складається з: житлового будинку АДРЕСА_6, який розташований на земельній ділянці площею 0,0576 га та яке зареєстроване на ім'я відповідача загальною вартістю 676 903 грн; приміщення АДРЕСА_7, зареєстроване на відповідача, вартістю 617 188 грн; двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, зареєстровану на відповідача, вартістю 446 882 грн; трикімнатну квартиру АДРЕСА_2, яка зареєстрована на ім'я позивача, вартістю 593 956 грн та легковий автомобіль марки VOLKSVAGEN GOLF, державний номер НОМЕР_1, вартістю 134 101 грн 91 коп.

Житловий будинок поАДРЕСА_6 придбано за кредитні кошти, надані ОСОБА_4 ЗАТ ОТП Банк за кредитним договором від 5 квітня 2007 року. З метою погашення вказаного кредиту, а також для здійснення переобладнання та ремонту вказаного житлового будинку ОСОБА_3 в інтересах сімї уклав із ОСОБА_13 договори позики від 23 квітня, 16 серпня 2007 року, 18 лютого, 17 березня 2008 року, за якими позивач отримав у борг грошові кошти в розмірі 165 тис. дол.. США. Із суми боргу повернуто позикодавцю 15 тис. дол. США, у свою чергу непогашеним залишається борг у розмірі 150 тис. дол. США. Ленінський районний суд м. Запоріжжя рішенням від 5 травня 2014 року стягнув з позивача на користь ОСОБА_13 зазначений борг.

6 червня 2014 року позивач повернув частину боргу позикодавцю в розмірі 800 тис. грн, про що останній видав йому розписку.

Так, ст. 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

В силу ст.ст. 69, 79 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Судом установлено, що вищевказане майно придбане сторонами в період шлюбу, воно є спільною сумісною власністю сторін, то частки у ньому є рівними. Вартість однієї частки майна становить 1 234 515 грн 45 коп.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина 4 ст. 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Якщо наявність боргових зобов'язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі зобов'язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

Судами встановлено, що кошти за укладеними за час шлюбу договорами позики позивач одержав для погашення кредиту, за який було придбано житловий будинок, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а також для здійснення переобладнання та ремонту вказаного житлового будинку.

Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3, здійснили поділ спільного сумісного майна подружжя з урахуванням боргових зобов'язань за договорами позики, застосувавши положення ч. 4 ст. 65 СК України. При цьому, установивши, що майно неможливо поділити відповідно до ідеальних часток, і що у сторін виникли двосторонні зобов'язання: у відповідача перед позивачем - на суму 400 тис. грн сплачених ним боргових зобов'язань (половина сплаченого боргу позивачем за судовим рішенням про стягнення боргу за договорами позики), які підлягають поділу, а у позивача перед відповідачем - на суму 59 тис. грн 575 грн 55 коп у зв'язку з виділенням більшої частки майн в натурі порівняно з ідеальною часткою, суд вважав, що ці вимоги є зустрічними та однорідними, тому вони частково зараховуються на суму 59 тис. грн 575 коп. і стягненню з відповідача підлягають боргові зобов'язання у розмірі 340 тис. грн 424 грн 45 коп. з урахуванням цих зустрічних вимог.

Однак, здійснивши таких поділ, суди у порушення вимог ст.ст. 212- 214, 316 ЦПК України не врахували, що виділивши позивачу у власність житловий будинок, у свою чергу припинивши на нього право власності на відповідача, дійшли взаємовиключних висновків про можливість стягнення з останньої коштів (боргових зобов'язань), за які було придбано вказаний будинок.

Зробивши таким чином поділ сумісного майна подружжя та стягнувши на користь позивача частину боргових зобов'язань подружжя, припинивши право власності відповідача на спірний будинок й передавши його у власність позивачу, суд не врахував що при такому поділі з відповідача не тільки стягується сума грошового боргу, а й не компенсується у грошовому виразі її частка у будинку як співвласника. При такому поділі майна відповідач не тільки позбавляється права власності без відповідної компенсації, а ї сплачує половину боргу позивачу, який отримувався для купівлі будинку. Крім того, судом не надано жодної оцінки доводам відповідача щодо постійного проживання в будинку з двома дітьми, доводам щодо порушення прав дітей таким поділом, тому висновки апеляційного суду неможливо вважати таким, що відповідають інтересам сторін з урахуванням ст.ст. 69, 79 СК України.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 9 березня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.