Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Завгородньої І.М., Мазур Л.М.,

Писаної Т.О., Попович О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства Бобровицький молокозавод про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за порушення строків її виплати та спричинених збитків за касаційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Сосницького районного суду Чернігівської області від 27 січня 2017 року, додаткове рішення цього ж суду від 20 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 21 квітня 2017 року,

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, у якому просила суд стягнути з публічного акціонерного товариства Бобровицький молокозавод (далі - ПАТ Бобровицький молокозавод) заборгованість по заробітній платі в розмірі 7 094 грн, компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати в розмірі 12 705 грн.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що відповідно до умов трудового договору від 1 січня 2016 року, укладеного між нею та відповідачем, вона виконувала роботу по прийманню молока від населення с. Киріївка, Сосницького району, Чернігівської області. Відповідачем порушено умови трудового договору та їй не виплачена заробітна плата за період з 1 січня 2016 року по 13 травня 2016 року. Ураховуючи, що за вказаний період нею було зібрано та передано 47 297 літрів молока, тому її заробітна плата за вказаний період становить 7 094 грн, яку відповідач не виплатив їй. Затримка розрахунку при звільненні складає 136 робочих дні на день подачі позову, а тому середній заробіток за весь час затримки складає 12 705 грн.

Заочним рішенням Сосницького районного суду Чернігівської області від 27 січня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Додатковим рішенням Сосницького районного суду Чернігівської області від 20 березня 2017 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 21 квітня 2017 року заочне рішення Сосницького районного суду Чернігівської області від 27 січня 2017 року в частині вирішення спору про стягнення заробітної плати та додаткове рішення цього ж суду від 20 березня 2017 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати зазначені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-МІІІ (1402-19) "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем не доведено наявність трудових відносин з яким позивач пов'язувала наявність підстав для задоволення позову про стягнення заробітної плати.

Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судами, що 1 січня 2016 року між сторонами у справі було укладено договір на виконання робіт (а.с. 5), предметом якого є те, що замовник - відповідач доручає, а виконавець - позивач, зобов'язується виконати у відповідності до умов договору роботи по прийманню молока від населення в с. Киріївка з послідуючою його передачею замовнику, а замовник зобов'язується прийняти дані роботи та оплатити на умовах цього договору.

За виконану роботу замовник виплачує виконавцю винагороду, згідно акту приймання-передачі, у розмірі 150 грн за 1 тонну молока базової жирності (п. 3.2. договору).

ОСОБА_3, звертаючись до суду з указаним позовом, указувала на те, що ПАТ Бобровицький молокозавод не виплатив їй кошти за виконану нею роботу, а саме, за збирання молока від населення с. Киріївка за період з 1 січня 2016 року по 13 травня 2016 року, при цьому у позові послалась на ст.ст. 115, 116 КЗпП України.

Відмовляючи у позові з тих підстав, що позивачем не доведено виникнення між сторонами трудових правовідносин, суди у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України не звернули уваги на те, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 214 ЦПК України суд самостійно визначає, яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а тому посилання позивача у позовній заяві на норму права, яка не підлягає застосуванню, саме по собі не є підставою для відмови у задоволенні заявлених вимог.

Так, відмовивши в позові, з підстав недоведеності виниклих між сторонами трудових правовідносин, суди у порушення норм процесуального права не звернули уваги на те, що між сторонами було укладено цивільно-правовий договір.

При цьому, цивільно-правовий договір - це угода між організацією (підприємством,установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Відповідно до ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовник), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від підрядних є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, на відміну від працівника не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує і виконує свою роботу.

Суди у порушення вимог норм процесуального права не перевірили чи було виконано позивачем роботи по прийманню молока від населення в с. Киріївка з послідуючою його передачею замовнику, чи було підписано між сторонами акт здачі-приймання робіт, як того вимагає п. 3.2 договору, та чи проведено відповідачем за наявності підстав оплату виконаної роботи, та дійшли передчасного висновку про відмову за недовденістю вимог.

Суди, у порушення вимог ст. ст. 214, 215, 316 ЦПК України на зазначене уваги не звернули, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них, не з'ясували чи не зводяться вони до вимог про стягнення коштів за виконану роботу за договором підряду.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, судами не встановлені, їх судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Також підлягає і скасуванню додаткове рішення про розподіл судових витрат, оскільки їх розподіл буде залежати від вирішення позову при новому розгляді зазначеного спору.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Заочне рішення Сосницького районного суду Чернігівської області від 27 січня 2017 року, додаткове рішення цього ж суду від 20 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 21 квітня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.