Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Висоцької В.С.,

суддів: Гримич М.К., Кафідової О.В.,

Маляренка А.В., Фаловської І.М.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання договорів купівлі-продажу та стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Харківської області від 16 листопада 2016 року,

У квітні 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_6.) про розірвання договорів купівлі-продажу та стягнення заборгованості.

У серпні 2013 року ОСОБА_3 уточнила позовні вимоги та у зв'язку зі смертю ОСОБА_5 позов пред'явлено до правонаступника відповідача, а саме його дружини ОСОБА_4

Позов мотивовано тим, що за період травень-липень 2012 року між нею та ФОП ОСОБА_6 було укладено ряд договорів купівлі-продажу меблів предметом яких є: кухня LAGUNA та стільниця для кухні ARROW; техніка для кухні (духова шафа BOSH HBG76R550F, посудомийна машина SMEG STA 6539L, електрична поверхню BOSH PIF651T14E, холодильник LIEBHERR SBSes 7165, витяжка BEST Р580 (1000 m3), мийка кухонна BLANCOMEDIAN XL6S, змішувач BLANCOMERCUR-S); меблі для їдальні (вітрина, креденс DESIREE, стіл DESIREE, стільці DESIREE). Відповідно до умов договорів продавець зобов'язується передати у власність покупцеві, а покупець прийняти та оплатити продавцю партію товару, а саме меблі для спальні та кабінету згідно до додатку № 1. Відповідно до п. 3.1 договорів купівлі продажу поставка товару на склад продавця повинна була бути здійснена в строки визначені цими договорами.

На виконання умов вказаних договорів позивач сплатила платежі на загальну суму 573 773 грн. Проте ФОП ОСОБА_6 свої зобов'язання за договором не виконав, меблі не поставив.

Ураховуючи наведене, позивач просила розірвати договори купівлі продажу, укладені з ФОП ОСОБА_6, та стягнути з відповідача 627 920 грн.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 січня 2014 року позов задоволено частково.

Договори від 31 травня 2012 року № 12-05-31-01, від 31 травня 2012 року № 12-05-31-02, від 6 червня 2012 року № 12-06-06-01, від 26 червня 2012 року № 12-06-26-01, від 19 липня 2012 року № 12-07-19/01, укладені між ОСОБА_3 та суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_5 розірвано.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 627 920,98 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 30 липня 2014 року рішення суду першої інстанції змінено в частині стягнення коштів. Зменшено розмір стягнення до 159 177 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 21 вересня 2016 року рішення апеляційного суду Харківської області від 30 липня 2014 року скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд.

При новому апеляційному розгляді ухвалою апеляційного суду Харківської області від 16 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справ закрито.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції, якщо було порушено порядок, встановлений для його вирішення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив із того, що місцевий суд вирішив питання щодо заміни померлого відповідача на його правонаступників, при тому, що суд повинен був керуватися положеннями п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України та закрити провадження у справі, у зв'язку з тим, що вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Проте даний висновок не ґрунтується на процесуальному законі.

Установлено, що у 2012 році між ОСОБА_3 та суб'єктом підприємницької діяльності - ФОП ОСОБА_6 укладено ряд договорів на поставку меблів та техніки.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 помер.

23 квітня 2013 року ОСОБА_3 пред'явила даний позов до ФОП ОСОБА_5

24 травня 2013 року представником позивача подано заяву про притягнення до участі у справі правонаступників померлого ОСОБА_5, а 19 серпня 2013 року уточнений позов до правонаступника ОСОБА_5 - ОСОБА_4 - його дружини.

Статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Згідно із ч. 1 ст. 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції зробив взаємовиключні висновки: по - перше, суд виходив із того, що смерть ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року) настала до пред'явлення

ОСОБА_3 даного позову до суду (23 квітня 2013 року), ОСОБА_5 не набув здатність мати процесуальні права та обов'язки відповідача за даним позовом, по-друге: позовна заява не підлягає розгляду в суді в порядку цивільного судочинства.

Статтею 205 ЦПК України визначено підстави закриття провадження у справі, зокрема якщо спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України).

У силу положень ст. 37 ЦК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.

Отже, процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв'язку з вибуттям із процесу суб'єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов'язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього.

Як убачається з обставин справи, у ході судового розгляду місцевим судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року відповідач ОСОБА_5 помер. Керуючись норами спадкового права 19 серпня 2013 року ОСОБА_3 пред'явила уточнений позов до правонаступника ОСОБА_5 - ОСОБА_4 - його дружини.

Судом прийнято даний позов і продовжено розгляд справи.

Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою про апеляційне провадження.

Разом із тим, апеляційний суд на вказане уваги не звернув, не врахував, що місцевим судом залучено правонаступника боржника, яка дала пояснення при вирішенні позовних вимог, а відтак, підстав для закриття провадження у справі, апеляційний суд не мав.

Тобто у порушення вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не виконав покладений на нього процесуальним законом обов'язок, та не вирішив спір по суті.

Крім того, згідно з вимогами ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції в ухвалі від 21 вересня 2016 року зазначав, що слідз'ясувати на яке конкретно майно перейшло право власності до спадкоємця боржника в порядку спадкування та його вартість, визначити обсяг відповідальності відповідача перед позивачем та суму боргу, яка може бути стягнута.

Проте при новому розгляді, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 214, 315, 338 ЦПК України належним чином не виконав цю вказівку Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, а закрив провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Харківської області від 16 листопада 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.