Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

Закропивного О.В., ХоптиС.Ф.,

розглянувши в судовому засіданні справуза позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 26 травня 2017 року,

У травні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк (далі - ПАТ КБ ПриватБанк) звернулося до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 16 жовтня 2006року між банком та ОСОБА_3. укладено кредитнийдоговір у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 4 тис. грн зі сплатою 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Позивач указував про те, що зазначений вище кредитний договір складається з заяви позичальника, Умов та правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою та тарифами банку.

Відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконував, на вимоги банку не реагував, унаслідок чого станом на 31 березня 2016 року виникла заборгованість у розмірі 10 998 грн 93 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 2 508 грн 39 коп.; заборгованість по процентах за користування кредитом у розмірі 7 490 грн 59 коп.; штраф (фіксована частина) у розмірі 500 грн; штраф (процентна складова) у розмірі 499 грн 95 коп.

З урахуванням наведеного ПАТ КБ ПриватБанк просило суд стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 10 998 грн 93 коп.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 6 березня 2017 року у задоволенні позову ПАТ КБ ПриватБанк відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 26 травня 2017 року рішення міськрайонного суду скасовано. Позов ПАТ КБ ПриватБанк задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ ПриватБанк заборгованість за кредитним договором від 16 жовтня 2006 року у розмірі 10 998 грн 93 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 2 508 грн 39 коп.; заборгованістьпо процентах за користування кредитом у розмірі 7 490 грн 59 коп.; штраф (фіксована частина) у розмірі 500 грн; штраф (процентна складова) у розмірі 499 грн 95 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючисьна неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати й направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ ПриватБанк, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання, унаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором. Проте позивач звернувся з позовом до суду з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявив відповідач.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції й задовольняючи позов ПАТ КБ ПриватБанк, виходив із того, що згідно з довідкою банку на підставі укладеного між банком та ОСОБА_3 кредитного договору відповідачу було видано кредитну картку строк дії якої встановлено до травня 2013 року. Банк звернувся з позовом до суду у травні 2016 року, тобто у межах встановленого законодавством строку позовної давності.

Проте повністюпогодитись із таким висновкомапеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що 16 жовтня 2006року між ПАТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_3 укладено кредитний договір у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 4 тис. грн зі сплатою 36 % річнихна суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Зазначений вище кредитний договір складається з заяви позичальника, Умов та правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою та тарифами банку.

ПАТ КБ ПриватБанк вказувало про те, що відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконав, на вимоги банку не реагував, унаслідок чого станом на 31 березня 2016 рокувиникла заборгованість у розмірі 10 998 грн 93 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 2 508 грн 39 коп.; заборгованість по процентах за користування кредитом у розмірі 7 490 грн 59 коп.; штраф (фіксована частина) у розмірі 500 грн; штраф (процентна складова) у розмірі 499 грн 95 коп.

У ст. 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України позовнадавність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникненняу зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовомупорядку через суд.

Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставоюдля відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України (435-15) ).

Відповідно до Умов таправил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, від 18 червня 2014 року № 6-61цс14, від 30 вересня 2015 року № 6-154цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Судом установлено, що згідно з розрахунком заборгованості останній платіж по кредитній картці відповідачем було здійснено 17 квітня 2013 року, а з позовом банк звернувся лише 19 травня 2016 року, тобто більше ніж 3 роки, що є строком позовної давності.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону та вимог ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не встановив, на зазначене уваги не звернув, унаслідок чого належним чином доводи ОСОБА_3 щодо порушення позивачем строку позовної давності не дослідив.

За таких обставин, коли фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Хмельницької області від 26 травня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.