Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Мазур Л.М., Коротуна В.М., Писаної Т.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання розписки недійсною, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 28 грудня 2016 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 23 травня 2017 року,

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, в якому просила стягнути з останньої на її користь суму основного боргу в розмірі 69 250 грн, суму інфляційних втрат від простроченої суми за період з 01 грудня 2014 року по 01 січня 2016 року в розмірі 32 969 грн 92 коп., 3 % річних від простроченої суми за період з 01 грудня 2014 року по 01 грудня 2016 року в розмірі 2 430 грн 39 коп. та відсотки за користування грошовими коштами за період з 01 вересня 2014 року по 01 лютого 2016 року в розмірі 21 844 грн 09 коп.

На обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що 31 серпня 2014 року між нею та відповідачкою було укладено договір позики у формі розписки, відповідно до умов якого вона передала ОСОБА_5 грошову позику в розмірі 70 000 грн. зі строком повернення до 01 грудня 2014 року.

Вказала, що відповідачка частково повернула борг за розпискою в розмірі 750 грн, однак залишок боргу відмовляється добровільно повернути, у зв'язку з чим вона була змушена звернутися до суду за захистом порушених прав.

Посилаючись на вищевикладене, просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У травні 2016 року ОСОБА_5 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, в якому просила визнати недійсною розписку, складену нею 31 серпня 2014 року про отримання в борг від ОСОБА_4 70 000 грн.

На обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що з 10 вересня 2012 року вона працювала по трудовому договору на посаді продавця у фізичної особи-підприємця ОСОБА_6

Вказала, що у серпні 2014 року дружиною роботодавця ОСОБА_4 за їх участі було проведено інвентаризацію, в результаті якої виявлено недостачу в розмірі 210 000 грн. Після вказаної інвентаризації відповідачка почала звинувачувати її та інших працівників у крадіжці грошових коштів і змусила, зокрема, її написати розписку про отримання в борг грошових коштів в розмірі 70 000 грн. Аналогічні розписки змусила написати й інших двох продавців магазину.

Позивачка зазначила, що не мала наміру писати розписку, однак відповідачка та її чоловік почали їй погрожувати.

Посилаючись на вищевикладене, просила задовольнити її зустрічні позовні вимоги, оскільки внаслідок застосування до неї психологічного тиску та психологічних маніпуляцій, а також всупереч своїй волі, вона була змушена написати боргову розписку.

Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 28 грудня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 суму основного боргу в розмірі 69 250 грн, суму інфляційних втрат від простроченої суми за період з 01 грудня 2014 року по 01 січня 2016 року в розмірі 32969 грн 92 коп., 3 % річних від простроченої суми за період з 01 грудня 2014 року по 01 лютого 2016 року в розмірі 2 430 грн 39 коп. та відсотки за користування грошовими коштами за період з 01 вересня 2014 року по 01 лютого 2016 року в розмірі 21 844 грн 09 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовлено у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 23 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково, рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 28 грудня 2016 року змінено в частині стягнення інфляційних втрат з ОСОБА_5

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 суму інфляційних втрат від простроченої суми за період з 01 грудня 2014 року по 01 січня 2016 року в розмірі 30 331 грн 50 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзіОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення ОСОБА_4 на неї, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст.ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановили характер правовідносин сторін у справі, застосувавши норми матеріального права, які їх регулюють, врахували правові позиції, висловлені у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року в справі № 6-36цс14, та дійшли обґрунтованого висновку про доведеність заявлених первісних позовних вимог, оскільки зобов'язання по поверненню боргу не було виконано ОСОБА_5 у встановлений розпискою строк.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли правильного та обґрунтованого висновку про недоведеність заявлених зустрічних позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення місцевого суду в частині стягнення інфляційних втрат, виходив із того, що місцевим судом по суті правильно вирішено спір в частині стягнення з ОСОБА_5 суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних за весь час прострочення, проте неправильно розраховано суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

З огляду на вищевикладене та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 28 грудня 2016 року в частині, яка не змінена рішенням апеляційного суду Запорізької області від 23 травня 2017 року, та рішення апеляційного суду Запорізької області від 23 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.