496/4011/15-ц Про визнання недійсним правовстановлюючого документу та зобов'язання вчинити дії - 08.11.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8, Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області про визнання недійсним правовстановлюючого документу та зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 01 червня 2016 року та ухвалу колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 28 липня 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_8, Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області про визнання недійсним правовстановлюючого документу та зобов'язання вчинити дії. Позивачі просили визнати незаконними та скасувати рішення Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області від 31 січня 2014 року, яким надано відповідачеві дозвіл на складення проекту відведення земельної ділянки, свідоцтво про право власності, видане на підставі оскаржуваного рішення, виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про реєстрацію за ОСОБА_8 права власності на земельну ділянку площею 0, 2235 га й зобов'язати останнього не чинити перешкоди у користуванні їх земельними ділянками, розташованими у АДРЕСА_1.

Позовні вимоги мотивували тим, що відповідачем ОСОБА_8 незаконно отримано у власність земельну ділянку, до складу якої входить і земельна ділянка із земель загального користування, а саме проїзду, що чинить їм перешкоди у вільному доступі до свої земельних ділянок.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 01 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 28 липня 2016, позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Великодальницької сільської ради від 31 січня 2014 року Про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки ОСОБА_8 у АДРЕСА_1.

Визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності № НОМЕР_2 від 17 грудня 2014 року на земельну ділянку площею 0,2235 га, розташовану по АДРЕСА_1, видане на підставі рішення Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області від 31 січня 2014 року Про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки ОСОБА_8 у АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1.

Виключено з державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про реєстрацію за ОСОБА_8 права власності на земельну ділянку площею 0,2235 га, розташовану по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1.

Зобов'язано ОСОБА_8 усунути перешкоди у користуванні земельними ділянками, розташованими по АДРЕСА_1 шляхом звільнення проїзду до вказаних земельних ділянок.

У касаційній скарзі ОСОБА_8 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачу передано у власність земельну ділянку, до складу якої входить земельна ділянка площею 0, 05 га із земель загального користування, за рахунок якої здійснюється проїзд до земельних ділянок позивачів, у зв'язку з чим останній чинить перешкоди позивачам у доступу до належних їм на праві власності земельним ділянкам.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами.

За правилами п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції сільських рад належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частиною 1 ст. 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, подають заяву до відповідної районної або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність - надає дозвіл на розробку проекту її відведення (ч.7 ст. 118 ЗК України).

За правилами п. а ч. 4 ст. 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Судами встановлено, що позивачі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відповідно до державних актів на право власності на землю є власниками земельних ділянок, розташованих по АДРЕСА_1 відповідно.

Рішенням Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області від 31 січня 2014 року ОСОБА_8 надано дозвіл на складення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0, 2235 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель житлової та громадської забудови, які розташовані в межах АДРЕСА_1.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_8 17 грудня 2014 року отримав свідоцтво про право власності на земельну ділянку № НОМЕР_2.

Отже, спірна земельна ділянка виділена відповідачу для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель житлової та громадської забудови, які розташовані у межах села Великий Дальник.

Статтею 173 ЗК Українивизначено, що межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Відповідно до пункту б ч. 1 ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Як передбачено ч. 1 ст. 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ст. 21 Закону України від 16 листопада 1992 року № 2780-XII "Про основи містобудування" (у редакції, яка була чинною на час прийняття рішення) визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб здійснюється на підставі затвердженої містобудівної документації та планів земельно-господарського устрою.

Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України від 20 квітня 2000 року № 1699-III "Про планування і забудову територій" сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи в межах повноважень, визначених законом, відповідно до генеральних планів населених пунктів, у тому числі, вирішують питання вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи в користування земельних ділянок.

Обґрунтовуючи свої заперечення на позов, ОСОБА_8 зазначав, що сільська рада у межах своїх повноважень та з дотриманням вимог закону передала йому у власність земельну ділянку, на якій розташовано його будинок у тому числі земельну ділянку площею 0, 05 га для ведення городництва, яка з 1999 року перебувала й його користуванні та яка знаходиться на відстані 24 м від земельних ділянок позивачів та межує з дорогою між ділянками. Крім того, за результатами обстеження, проведеного 10 грудня 2013 року постійною комісією Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області встановлено, що відстань між спірною земельною ділянкою та ділянкою ОСОБА_6 становить 24 м, а при винесенні в натурі земельної ділянки позивача, відповідно до державного акта, так як вона зареєстрована у земельному кадастрі, така відстань збільшується до 39 м, що свідчить про самозахват 15 м земельної ділянки в бік дороги саме позивачем ОСОБА_6

Проте, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій на порушення вимог ст. ст. 213- 214, 303, 304, 315 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернули, доводів та заперечень сторін належним чином не перевірили, не витребували й не дослідили проектної й планової документації щодо земель Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області, не встановили дійсних меж земельних ділянок сторін та розташування проїзду до них, взагалі не визначилися з тим, які права власників земельних ділянок позивачів порушені й підлягають захисту, відповідно до вимог ст. 152 ЗК України.

Крім того, вважаючи встановленим факт отримання у власність ОСОБА_8 частини земельної ділянки загального користування, яка в силу вимог ст. 83 ЗК України не може передаватись у приватну власність, не навели на підтвердження цього жодного належного й допустимого доказу, а пославшись відповідно до вимог ч. 3 ст. 61 ЦПК України на судові рішення, якими на думку суду скасовано подібне рішення сільської ради, не звернули уваги, що жодним із них не встановлено факту віднесення земельної ділянки площею 0,05 га до земель загального користування, а навпаки вказано, що це землі сільськогосподарсь-кого призначення для ведення городництва, виділені ОСОБА_8 у користування.

Таким чином, суди дійшли передчасних висновків щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є порушення судом норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 01 червня 2016 року та ухвалу колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 28 липня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.