Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства Банк Фінанси та Кредит, третя особа - ОСОБА_4, про визнання договору поруки припиненим за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 24 січня 2017 року,

У листопаді 2015 року ОСОБА_3звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 5 грудня 2005 року між публічним акціонерним товариством Банк Фінанси та Кредит (далі - ПАТ Банк Фінанси та Кредит) та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого останній надано кредит у розмірі 30 тис. доларів США зі сплатою 12 % річних на строк до 5 грудня 2025 року.

5 грудня 2005 року на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 за кредитним договором між ПАТ Банк Фінанси та Кредит та ним укладено договір поруки.

5 жовтня 2015 року він дізнався про укладання додаткової угоди до кредитного договору, якою сторони збільшили розмір щомісячного платежу з 334 доларів 45 центів США до 340 доларів США, а позичальник допустив прострочення виконання своїх зобов'язань зі сплати процентів у розмірі 629 доларів 59 центів США, тобто після внесення змін до кредитного договору збільшився обсяг його відповідальності як поручителя без його згоди.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України просив суд визнати поруку припиненою.

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду Запорізької області від 15 березня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано припиненою поруку, надану ОСОБА_3 на підставі договору поруки від 5 грудня 2012 року.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 24 січня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що з квітня 2015 року розпочався строк пред'явлення банком вимоги до поручителя через неналежне виконання боржником зобов'язань, однак відповідач до спливу шестимісячного строку,передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України до суду із вимогами до поручителя не звернувся, у зв'язку з чим наявні підстави для визнання поруки, якою забезпечено виконання зобов'язань за кредитним договором, припиненою.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, виходив із того, що 11 лютого 2015 року між Державною іпотечною установою та ПАТ Банк Фінанси та Кредит укладено договір відступлення права вимоги, тому позов пред'явлено до неналежного відповідача. При цьому, задовольняючи позовні вимоги про припинення поруки з підстав, передбачених у п. 4 ст. 559 ЦК України, суд першої інстанції не врахував, що такі позовні вимоги не були поданні позивачем у письмовій формі, як того вимагає положення ч. 1 ст. 119 ЦПК, що є порушенням ст. 11 ЦПК України.

Проте погодитись із такими висновками судів не можна, оскільки суди дійшли їх з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що 5 грудня 2005 року між ПАТ Банк Фінанси та Кредит та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого останній надано кредит у розмірі 30 тис. доларів США зі сплатою 12 % річних на строк до 5 грудня 2025 року. Згідно з додатком до кредитного договору № 1 розмір щомісячного ануїтетного платежу становить 334 долари 45 центів США.

5 грудня 2005 року на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 за кредитним договором між ПАТ Банк Фінанси та Кредит та ОСОБА_3 укладено договір поруки.

5 жовтня 2015 року між ПАТ Банк Фінанси та Кредит та ОСОБА_4 укладано додаткову угоду до кредитного договору, згідно з п. 2 якої п. 2.1. кредитного договору викладено у новій редакції: банк надає позичальнику кредитні ресурси в сумі 23 832 долари 83 центи США зі сплатою 12% річних.

Відповідно до п. 2 додаткової угоди п. 3.2. викладено у наступній редакції: позичальник зобов'язується повністю повернути кредит до 5 грудня 2025 року. Позичальник зобовязується щомісяця здійснювати погашення заборгованості по кредиту у складі щомісячного ануїтетного платежу, розмір якогостановить 340 доларів США. У складі ануїтетного платежу також сплачуються проценти за користування кредитними ресурсами.

Пунктом 3 додаткової угоди передбачено, що позичальник припустився прострочення виконання своїх зобов'язань за кредитним договором по сплаті процентів за користування кредитними коштами. Загальна сума простроченої заборгованості, що утворилася на дату укладання цієї додаткової угоди становить 629 доларів 59 центів США.

Позичальник зобов'язується щомісячно одночасно із сплатою кредитними ресурсами за отриманими кредитними ресурсами, процентами за користування кредитними ресурсами, щомісячною винагородою також сплачувати банку згідно з графіком зниження розміру заборгованості вищезазначені суму простроченої заборгованості у розмірі 52 долари 47 центів США до 1вересня 2016 року.

11 лютого 2015 року між Державною іпотечною установою та ПАТ Банк Фінанси та Кредит укладено договір відступлення права вимоги, за умовами якого банк відступає, а Державна іпотечна установа набуває всі права вимоги за договорами кредитними, іпотеки, поруки тощо, вказаними у додатку до цього договору.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. ст. 514, 516 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів.

Таким чином, внаслідок укладення договору відступлення права вимоги відбулася заміна кредитора, а саме Державна іпотечна установа набула статусу нового кредитора/стягувача за кредитним договором та договором поруки від 5 грудня 2005 року, а не заміна сторони у договорі, що помилково визнано апеляційним судом.

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

У п. 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК України передбачено, якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.

Отже, не може залишатись в силі й рішення суду першої інстанції, оскільки, суду в обов'язковому порядку необхідно вирішити питання про склад осіб, які братимуть участь у справі та залучити до участі в справі правонаступника ПАТ Банк Фінанси та Кредит - Державну іпотечну установу, оскільки вирішення даної справи впливає на обсяг її прав та обов'язків.

Проте судиу порушення ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернули, у достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, доводів сторін не перевірили, не надали їм належної правової оцінки.

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнитичастково.

Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду Запорізької області від 15 березня 2016 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 24 січня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.