395/1357/15-ц Про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та державного акта на право власності на землю - 08.11.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, Новомиргородська державна нотаріальна контора, Головне управління юстиції у Кіровоградській області, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та державного акта на право власності на землю, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 27 червня 2016 року,

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із указаним вище позовом, у якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просила суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане

ОСОБА_4 23 липня 2003 року, зареєстроване в реєстрі за № 1349, визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 30 січня 2004 року, виданий на ім'я ОСОБА_4 Новомиргородською районною державною адміністрацією Кіровоградської області.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її чоловік ОСОБА_11 Після його смерті відкрилась спадщина на 1/2 частини житлового будинку в с. Коробчине Новомиргородського району Кіровоградській області, 1/2 частини присадибної земельної ділянки, а також на земельну ділянку площею 4,76 га, розташовану на території Коробчинської сільської ради та на майновий пай в розмірі 8 055 грн. За життя ОСОБА_11 заповіт не оформив.

Враховуючи, що вона проживала разом із чоловіком до і після його смерті у житловому будинку, придбаному ними у період шлюбу, користується присадибною земельною ділянкою, тому вважала, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_11

У вересні 2015 року вона звернулася до державного нотаріуса Новомиргородської районної державної нотаріальної контори для отримання свідоцтва про право власності на спадщину за законом, проте нотаріус їй відмовив через те, що свідоцтво про право на спадщину за законом отримав ОСОБА_4

Враховуючи, що від спадщини вона не відмовлялась, вважала, що ОСОБА_4 незаконно отримав свідоцтво про право на спадщину, у зв'язку із чим просила позов задовольнити.

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 17 березня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Поновлено ОСОБА_3 строк позовної давності звернення до суду.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 23 липня 2003 року, видане державним нотаріусом Новомиргородської державної нотаріальної контори, зареєстроване в реєстрі за № 1349, спадкоємцю ОСОБА_4 на спадкове майно ОСОБА_11, яке складається з земельної ділянки площею 4,76 га, що надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, знаходиться на території Коробчинської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області і майнового паю члена КСП ім. Шевченка, реорганізованого у СТОВ ім. Шевченка, в с. Коробчине Новомиргородського району Кіровоградської області в розмірі 8 055 грн.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 4,76 га, що знаходиться на території Коробчинської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, виданий 30 січня 2004 року Новомиргородською районною державною адміністрацією на ім'я ОСОБА_4

Додатковим рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 27 квітня 2015 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 974 грн 40 коп. витрат зі сплати судового збору.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 27 червня 2016 року рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 17 березня 2016 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Новомиргородською державною нотаріальною конторою 23 липня 2003 року, зареєстроване в реєстрі за № 1349 на ім'я ОСОБА_4 на майно спадкодавця ОСОБА_11, в частині 1/2 земельної ділянки площею 4,76 га, що знаходиться на території Коробчинської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, яка належала померлому на підставі державного акта про право приватної власності серії НОМЕР_2, виданого Новомиргородською райдержадміністрацією Кіровоградської області 07 червня 2002 року та зареєстрованого в книзі за № 9230; а також в частині 1/2 майнового паю КСП ім. Шевченка, реорганізованого в СТОВ ім. Шевченка, в с. Коробчине Новомиргородського району Кіровоградської області в розмірі 8 055 грн або 0,358 відсотки, що належав померлому на підставі свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серія НОМЕР_3, виданого 30 травня 2003 року Коробчинською сільською радою Новомиргородського району Кіровоградської області.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданий 30 січня 2004 року Новомиргородською райдержадміністрацією Кіровоградської області на ім'я ОСОБА_4, в частині земельної ділянки площею 4,76 га, розташованої на території Коробчинської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області з цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 487 грн 20 коп.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 27 червня 2016 року, залишити в силі рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 17 березня 2016 року.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, ознайомившись із запереченнями на касаційну скаргу, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 прийняла спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_11 шляхом вступу у фактичне володіння, відмови від прийняття спадщини не подавала, при цьому при видачі оспорюваного свідоцтва нотаріусом не було перевірено наявність інших спадкоємців ОСОБА_11 Крім того, суд першої інстанції вважав за необхідне поновити

ОСОБА_12 строк позовної давності, оскільки про порушення свого права на спадщину вона дізналась лише отримавши постанову нотаріуса від 30 вересня 2015 року про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спадщину прийняли два спадкоємці першої черги -

ОСОБА_12 та ОСОБА_4, які мають право на рівні частки у спадщині, а тому оспорювані свідоцтва підлягають визнанню недійсними лише в 1/2 частини спадкового майна. При цьому судом зазначено, що відсутні підстави для поновлення ОСОБА_3 строків позовної давності, оскільки вони нею не пропущені.

Колегія суддів не може погодитись із висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_11, після смерті якого відкрилась спадщина до складу якої увійшло таке майно: земельна ділянка площею 4,76 га, що надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Коробчинської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області; майновий пай члена КСП ім. Шевченка, реорганізованого у СТОВ ім. Шевченка, Новомиргородського району Кіровоградської області в розмірі 8055 грн; 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1; 1/2 частини присадибної ділянки для обслуговування будинку та ведення особистого підсобного господарства площею 0,68 га.

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_11 були дружина - ОСОБА_3, діти: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10

За життя ОСОБА_11 заповіт не посвідчувався.

З матеріалів спадкової справи, копії якої знаходяться в матеріалах цивільної справи, вбачається, що із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину до Новомиргородської державної нотаріальної контори 23 липня 2003 року звернувся ОСОБА_4, який зазначив, що інших спадкоємців немає, та просив видати йому свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянка площею 4,76 га, що надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Коробчинської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, та майновий пай члена КСП ім. Шевченка, реорганізованого у СТОВ ім. Шевченка, Новомиргородського району Кіровоградської області в розмірі 8055 грн.

23 липня 2003 року державним нотаріусом Новомиргородської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого спадкоємцем після смерті ОСОБА_11, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, є його син ОСОБА_4 Спадкове майно складається із земельної ділянки площею 4,76 га та майнового паю вартістю 8 055 грн.

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_3 зазначала, що вона є спадкоємцем померлого ОСОБА_11, на час смерті останнього проживала разом із спадкодавцем та фактично прийняла спадщину шляхом вступу в управління спадковим майном.

Враховуючи, що спірні правовідносини виникли щодо права на спадщину, відкриту після смерті ОСОБА_11, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що вони регулюються нормами ЦК УРСР.

Відповідно до ст. ст. 524, 529 ЦК УРСР, чинного на час відкриття та оформлення спадщини після смерті ОСОБА_11, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Спадкоємцями за законом першої черги є, в рівних частках, діти та дружина померлого.

За цивільним законодавством УРСР коло прав та обов'язків спадкодавця визначалося на час відкриття спадщини, яким згідно зі ст. 525 ЦК УРСР визнавався день смерті спадкодавця.

Відповідно до ст. 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Згідно з положеннями ст. ст. 548, 549, 554 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

У ст. 553 ЦК УРСР зазначено, що спадкоємець за законом або за заповітом має право відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Вважається, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчить про прийняття спадщини.

Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом є правом спадкоємця й залежить виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06 лютого 2013 року у справі № 6-167цс12.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спадкоємцями померлого ОСОБА_11, які фактично прийняли спадщину, є його дружина - ОСОБА_3 та син - ОСОБА_4

Водночас, ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не було перевірено належним чином доводів ОСОБА_4 про пропуск позивачем строку позовної давності при зверненні до суду із цим позовом (т. 1, а. с. 54-56).

Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

З матеріалів спадкової справи, копії якої знаходяться в матеріалах цивільної справи, вбачається, що ОСОБА_3 в заяві до нотаріальної контори від 23 липня 2003 року вх. № 241 зазначала, що не заперечує проти видачі свідоцтва про право на спадщину на ім'я сина спадкодавця - ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 173). Справжність підпису ОСОБА_3 на вказаній заяві було засвідчено секретарем Коробчанської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, заява зареєстрована в реєстрі за № 145 та не спростована в процесі розгляду даної справи.

Враховуючи зазначене, ОСОБА_3 могла та повинна була дізнатись про порушення її права на спадщину ще у липні 2003 року.

Суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував та помилково вважав, що позивачем не пропущено строк позовної давності. При цьому суд першої інстанції, поновлюючи ОСОБА_3 строк позовної давності, не зазначив які саме поважні причини неможливості звернення позивача до суду з позовом про захист свого порушеного права у строки, встановлені ст. 71 ЦК УРСР.

Відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій ухвалили рішення з порушенням норм процесуального права, неповно з'ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, а тому рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, справа, з урахуванням положень ч. 3 ст. 335, ч. 3 ст. 338 ЦПК України, підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, враховуючи, що додаткове рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 27 квітня 2015 року ухвалене на підставі обставин, встановлених у судовому рішенні, яке скасоване, колегія суддів вважає за необхідне при направленні справи на новий розгляд до суду першої інстанції скасувати також і додаткове рішення суду першої інстанції, яким здійснено розподіл судових витрат.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 338, 343- 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 17 березня 2016 року, додаткове рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 27 квітня 2015 року та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 27 червня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.