209/789/15-ц Про стягнення суми заборгованості за кредитним договором - 08.11.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 вересня 2016 року,

У лютому 2015 року ПАТ КБ ПриватБанк звернулося до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що 16 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір для придбання автомобіля, за умовами якого остання отримала кредит в розмірі 52 315 грн 76 коп. зі сплатою 1,43 % на місяць на суму залишку та 0,14 % від суми виданого кредиту на придбання автомобіля, відсотків за дострокове погашення кредиту та щомісячної винагороди терміном до 15 жовтня 2014 року. ОСОБА_4 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала на вимоги банку не реагувала, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 10 лютого 2015 року складала 106 537 грн 92 коп., з яких: заборгованість за кредитом в сумі 36 989 грн 13 коп.; заборгованість по процентам за користування кредитом в сумі 1 318 грн 54 коп.; заборгованість по комісії за користування кредитом в сумі 3 515 грн 52 коп.; пеня в сумі 64 714 грн 73 грн.

У звґязку з цим, ПАТ КБ ПриватБанк, уточнивши позовні вимоги, просило суд стягнути з відповідача вказану суму кредитної заборгованості, а також понесені судові витрати.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 вересня 2016 року, з урахуванням ухвали Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 7 квітня 2016 року про виправлення описки, позов ПАТ КБ ПриватБанк задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ ПриватБанк суму заборгованості за кредитним договором від 16 жовтня 2007 року у розмірі 78 812 грн 32 коп., з яких: заборгованість за кредитом в сумі 36 989 грн 13 коп. ; заборгованість по процентам за користування кредитом в сумі 1 318 грн 54 коп.; заборгованість по комісії за користування кредитом в сумі 3 515 грн 52 коп.; пеня в сумі 36 989 грн 13 грн. У решті позовних вимог ПАТ КБ ПриватБанк відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи частково позов ПАТ КБ ПриватБанк, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що строк виконання зобовґязань за кредитним договором настав, а позичальник зобовґязання за кредитним договором належним чином не виконала, відтак, вимоги позивача про стягнення суми заборгованості за кредитним договором є обґрунтованими. При цьому суд зазначив, що строк позовної давності, як в частині основного зобов'язання, так і в частині стягнення пені не є пропущеним, так як відповідач, сплачувала заборгованість за кредитом у кожному році з 2007 по 2015 роки, що свідчить про визнання нею свого боргу.

Проте повністю погодитись із таким висновком судів не можна, оскільки суди дійшли його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що 16 жовтня 2007 року між ПАТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит в розмірі 69 612 грн 48 коп. зі сплатою 1,43 % на місяць на суму залишку та щомісячної винагороди в розмірі 0,14 % від суми виданого кредиту терміном до 15 жовтня 2014 року. Щомісячний платіж починаючи з наступного місяця встановлено в сумі 1 154 грн 43 коп., з періодом сплати з 16 по 20 число кожного місяця.

Пунктами 4.1 та 7.4 вказаного кредитного договору передбачено, що при порушенні позичальником своїх зобов'язань із погашення кредиту, позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченої заборгованості по кредиту, за кожен день прострочки, але не менше 1 грн.

Також, п. 3.2 кредитного договору, зазначено, що при порушенні позичальником зобов'язань із погашення кредиту, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредиту у розмірі 2 % на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

ОСОБА_4 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконала на вимоги банку не реагувала, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка за розрахунком банку станом на 10 лютого 2015 року складала 106 537 грн 92 коп., з яких: заборгованість за кредитом в сумі 36 989 грн 13 коп.; заборгованість по процентам за користування кредитом в сумі 1 318 грн 54 коп.; заборгованість по комісії за користування кредитом в сумі 3 515 грн 52 коп.; пеня в сумі 64 714 грн 73 грн.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2, 3.7, 7.1 передбачено щомісячно погашення кредиту, процентів та винагороди.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом також встановлено, що ПАТ КБ ПриватБанк неправомірно підвищив процентну ставку за кредитним договором з 17,16 % річних до 27,48 % пічних і такі дії банку визнані незаконними рішенням Жовтневого районного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2010 року, яке в силу ч. 3 ст. 61 ЦПК України є преюдиційним.

Вирішуючи спір суди належним чином не перевірили доводів відповідачки про те, що зарахування сплачуваних нею сум за кредитним договором до дати ухвалення вказаного судового рішення відбувалося за підвищеною процентною ставкою і перерахунок банком не було зроблено, що і призвело до виникнення заборгованості за кредитним договором, та не перевірили виконання банком рішення суду та перерахування заборгованості з дня незаконного підвищення процентної ставки.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. При цьому кожен щомісячний платіж є окремим зобов'язанням.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

Оскільки умовами договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а, відтак, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Отже, стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Зазначені правові позиції викладені в постановах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року № 6-20цс14, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для судів.

У порушення наведеного суди не звернули уваги на те, що згідно з розрахунком заборгованості пеня обчислюється з листопада 2007 року (а.с. 6-9), при тому, що банк пред'явив позов у лютому 2015 року і ОСОБА_5 просила про застосування позовної давності.

Крім того, у матеріалах справи наявне повідомлення ПАТ КБ ПриватБанк від 13 вересня 2010 року, направлене ОСОБА_4, із вимогою виконати взяті на себе зобов'язання за кредитним договором від 16 жовтня 2007 року у тижневий строк з дати отримання цього повідомлення, а у разі невиконання нею порушеного зобов'язання, банк має намір звернути стягнення на предмет застави (а.с. 94).

Також судом установлено, що відповідно до укладеного між сторонами кредитного договору від 16 жовтня 2007 року банком було видано позичальнику кредит у розмірі 69 612 грн 48 коп. За видачу вказаних коштів банком була нарахована винагорода (комісія) у розмірі 3 515 грн 52 коп.

Відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) , банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 16 листопада 2016 року № 6-1746цс16, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних положень закону та вимог ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не звернули уваги на те, що встановивши у кредитному договорі сплату комісії за обслуговування кредиту, банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику, отже суд належним чином не дослідили, чи передбачено нарахування такої комісії законом. При цьому судами не враховано доводів відповідачки про пропущення позивачем строку позовної давності.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 вересня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.