2-2694/2012 Про стягнення суми заборгованості за кредитним договором - 08.11.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства Банк Фінанси та Кредит до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 вересня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 11 жовтня 2016 року,

У червні 2012 року публічне акціонерне товариство Банк Фінанси та Кредит (далі - ПАТ Банк Фінанси та Кредит) звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 11 вересня 2007 року між відкритим акціонерним товариством Банк Фінанси та Кредит (далі - ВАТ Банк Фінанси та Кредит), правонаступником якого є ПАТ Банк Фінанси та Кредит, та ОСОБА_3 було укладено договір про відкриття кредитної лінії, за яким останній отримав у кредит 250 тис. доларів США терміном до 9 вересня 2022 року зі сплатою 14 % річних. У той же день на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та позичальником було укладено іпотечний договір, за яким ОСОБА_3 передав в іпотеку банку належний йому на праві власності житловий будинок по АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,0819 га, на якій він розташований. Також у той же день між банком і ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язалася солідарно з позичальником відповідати перед банком за виконання зобов'язання по вказаному кредитному договору.

Позичальник, як і поручитель, взяті на себе зобов'язання не виконали, на вимоги банку не реагували, унаслідок чого станом на 9 грудня 2011 року виникла заборгованість за договором про відкриття кредитної лініїу розмірі 4 456 929 грн 89 коп., з яких: основний борг в сумі 221 177 доларів 91 цент США; відсотки за користування кредитними коштами в сумі 79 562 долари 29 центів США; пеня за несвоєчасне погашення кредиту, відсотків за користування кредитними коштами в сумі 2 054 045 грн 77 коп.,

З урахуванням наведеного ПАТ Банк Фінанси та Кредит просив суд стягнути солідарно з відповідачів зазначену вище суму заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії від 11 вересня 2007 року, а також понесені судові витрати

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 вересня 2012 року позов ПАТ Банк Фінанси та Кредит задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ Банк Фінанси та Кредит загальну суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 4 456 929 грн 89 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 24 березня 2014 року за апеляційною скаргою ОСОБА_3 рішення районного суду змінено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ Банк Фінанси та Кредит пеню за несвоєчасне погашення кредиту, відсотків в сумі 1 213 996 грн 30 коп. В іншій частині рішення районного суду залишено без змін.

Крім того, з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції до апеляційного суду також звернулася ОСОБА_4

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 11 жовтня 2016 року за апеляційною скаргою ОСОБА_4 рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 вересня 2012 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції змінити, відмовивши ПАТ Банк Фінанси та Кредит у задоволенні позовних вимог до неї.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов ПАТ Банк Фінанси та Кредит, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник і поручитель, як солідарні боржники, свої зобов'язання за договором про відкриття кредитної лінії та договором поруки не виконали, розмір кредитної заборгованості відповідає вимогам закону та умовам договору.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції. При цьому при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_3 зазначив також про те, що розмір пені має бути визначений в межах річного строку позовної давності. При розгляді апеляційної скарги поручителя ОСОБА_4 апеляційний суд підтвердив свої висновки, а також зазначив, що рішення суду відповідачами не виконується.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що 11 вересня 2007 року між ВАТ Банк Фінанси та Кредит, правонаступником якого є ПАТ Банк Фінанси та Кредит, та ОСОБА_3 було укладено договір про відкриття кредитної лінії, за яким останній отримав у кредит 250 тис. доларів США терміном до 9 вересня 2022 року зі сплатою 14 % річних.

У той же день на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ВАТ Банк Фінанси та Кредит та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір, за яким ОСОБА_3 передав в іпотеку банку належні йому на праві власності житловий будинок по АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,0819 га, на якій він розташований.

Також у той же день між ПАТ Банк Фінанси та Кредит та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язалася солідарно з позичальником відповідати перед банком за виконання зобов'язання по вказаному договору про відкриття кредитної лінії.

ПАТ Банк Фінанси та Кредит вказувало про те, що відповідачі взяті на себе зобов'язання не виконували, на вимоги банку не реагували, унаслідок чого станом на 9 грудня 2011 року виникла заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії, яка за розрахунком банку складала4 456 929 грн 89 коп., з яких: основний борг в сумі 221 177 доларів 91 цент США, що за курсом Національного банку України складало 1 767 189 грн 38 коп.; відсотки за користування кредитними коштами в сумі 79 562 долари 29 центів США, що за курсом Національного банку України складало 635 694 грн 74 коп.; пеня за несвоєчасне погашення кредиту, відсотків за користування кредитними коштами в сумі 2 054 045 грн 77 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 посилалася на неправильне визначення розміру кредитної заборгованості та припинення поруки внаслідок збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Судом установлено, що у п. 4.4 договору поруки передбачено, що внесення змін і доповнень у кредитний договір внаслідок яких збільшується обсяг відповідальності поручителя не допускається без узгодження з поручителем.

Судом також установлено, що 16 вересня 2008 року між ПАТ УкрСиббанк та ОСОБА_5 укладено додаткову угоду № 1 до вказаного договору про відкриття кредитної лінії, за умовами якої змінено розмір процентної ставки та встановлено її в розмірі 16 % річних (а.с. 9).

ОСОБА_4, як поручитель, згоди на внесення таких змін до договору про надання споживчого кредиту не давала.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону та вимог ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не перевірив, чи не збільшено обсяг відповідальності поручителя, у разі якщо за додатковою угодою між банком і ОСОБА_3 збільшено розмір процентної ставки за кредитом, тобто позичальник зобов'язався сплачувати відсотки за користування кредитом в більшому розмірі.

При цьому, переглядаючи рішення суду, апеляційний суд не звернув уваги на те, що районний суд стягнув з відповідачів судовий збір солідарно й не врахував роз'яснень, наданих у п. 35 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 (v0010740-14) Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах, яким визначено, що солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Крім того, апеляційний суд в ухвалі від 11 жовтня 2016 року, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, взагалі не зазначив про те, що рішення суду першої інстанції вже переглядалось судом апеляційної інстанції і рішенням апеляційного суду Київської області від 24 березня 2014 року рішення районного суду було змінено.

Відповідно до п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 (v0014700-09) Про судове рішення у цивільній справі резолютивна частина рішення суду повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у ст. ст. 215 - 217 ЦПК України. У ній, зокрема, має бути зазначено розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні. Разом з тим, апеляційний суд не звернув увагу на те, що резолютивна частина рішення апеляційного суду Київської області від 24 березня 2014 року не містить чітко визначеної суми заборгованості, яка підлягає стягненню та містить суперечливі дані і такі недоліки не були усунуті при постановленні ухвали апеляційного суду Київської області від 2 березня 2015 року (в якій зазначено, що ухвала постановлена 2 березня 2014 року) про роз'яснення судового рішення.

Натомість, рішення і ухвала апеляційного суду стосуються однієї і тієї самої цивільної справи, а згідно зі ст. 318 ЦПК України залежно від обґрунтованості скарги, зазначеної в ч. 1 цієї статті, суд ухвалює рішення або постановляє ухвалу відповідно до ст. 307 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано рішення або ухвалу апеляційного суду.

Отже, самим процесуальним законодавством суду надано право скасувати чи змінити раніше ухвалене судове рішення в одній і тій самій справі.

За таких обставин, коли фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлені, рішення та ухвала апеляційного суду, як такі, що впливають на права та обов'язки поручителя ОСОБА_4 у силу солідарності позовних вимог, не відповідають положенню ст. 213 ЦПК України, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.