Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

Висоцької В.С., Гримич М.К., Фаловської І.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, стягнення грошових коштів, наданих на придбання квартири, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 27 грудня 2016 року,

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що проживала в одній квартирі з відповідачем ОСОБА_5, який є сином її покійного чоловіка ОСОБА_6

Проте, у зв'язку з психічним захворюванням ОСОБА_5, спільне проживання стало неможливим, тому позивач вирішила за власні кошти придбати відповідачу квартиру та з цією метою взяла у борг 17 000 доларів США, що підтверджується розпискою.

Під час оформлення 20 червня 2015 року договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 вона, через похилий вік, помилкового оформила квартиру не на себе, а на ОСОБА_5 Вважала, що через психічне захворювання відповідач може втратити дану квартиру.

Ураховуючи наведене, позивач просила визнати договір купівлі-продажу квартири від 20 червня 2015 року недійсним, як такий, що вчинений під впливом помилки та стягнути з ОСОБА_5 на її користь 150 000 грн, сплачених згідно договору купівлі-продажу від 20 червня 2015 року на придбання квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 26 жовтня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 кошти в сумі 150 000 грн, які були витрачені на придбання квартири. У задоволенні позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним відмовлено за безпідставністю.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 27 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення з

ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 коштів у сумі 150 000 грн скасовано, у цій частині ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача 150 000 грн, які були витрачені на придбання квартири з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні вимог, апеляційний суд виходив із того, що вимога про стягнення грошових коштів є похідною від вимоги про визнання правочину недійсним, а тому не може бути застосована окремо.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним з підстав його вчинення під впливом помилки, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про те, що позивач ОСОБА_4 є неналежним позивачем в частині цих вимог, оскільки не є стороною даного договору та не надала належних доказів на підтвердження того, що дана угода порушує її законні права чи інтереси.

Даний висновок відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Установлено, що 20 червня 2015 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, загальною площею

29 кв. м, житловою площею 16 кв. м. Нотаріусом встановлено, що правочин вчинявся сторонами при попередньому ознайомленні з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів, перебуваючи при здоровому розумі, ясній пам'яті та діючи добровільно, розуміючи значення своїх дій та правові наслідки укладення договору.

Пунктом 2 договору встановлено, що продаж зазначеної квартири провадиться за домовленістю сторін за 150 000 грн, які продавець повністю отримав від покупця до підписання даного договору.

ОСОБА_5 є інвалідом другої групи безстроково, причина інвалідності - загальне захворювання.

Згідно довідки Полтавського обласного психоневрологічного диспансера від 15 березня 2016 року ОСОБА_5 перебував на стаціонарному лікуванні в Полтавській обласній клінічній психіатричній лікарні ім. О.Ф. Мальцева з 14 травня 2015 року по 30 травня 2015 року; Полтавському обласному психоневрологічному диспансері з 20 липня 2015 року по 11 серпня 2015 року; звертався на прийом до лікаря Полтавського обласного психоневрологічного диспансеру: 20 липня 2015 року, 11 серпня 2015 року, 23 вересня 2015 року.

Відповідно до довідки від 18 листопада 2016 року, виданої Полтавським обласним психоневрологічним диспансером, ОСОБА_5 перебуває на обліку, з діагнозом: розлади особистості і поведінки, внаслідок органічного ураження ЦНС.

Матеріали справи не містять відомостей про встановлення відповідача ОСОБА_5 недієздатним чи обмежено дієздатним.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_4, посилаючись на ч. 2 ст. 229 ЦК України, просила визнати договір купівлі-продажу квартири, недійсним, як такий, що вчинений під впливом помилки та у зв'язку з цим стягнути з ОСОБА_5 на її користь 150 000 грн, сплачених згідно даного договору.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 229 ЦК України передбачені правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки.

Частиною 1 даної статті встановлено, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч. 2 ст. 229 ЦК України, у разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

З урахуванням наведених норм, апеляційний суд правильно виходив із того, що сторонами в позові про визнання правочину вчиненим під впливом помилки, можуть бути лише сторони правочину, до яких, відповідно до оспорюваного у цій справі договору купівлі-продажу від 20 червня 2015 року, ОСОБА_4 не належить.

За змістом ч. 2 ст. 229 ЦК України, на яку посилалася ОСОБА_4 у позовній заяві, основним наслідком визнання недійсним правочину, вчиненого внаслідок помилки, є двостороння реституція - повернення сторін до первісного стану.

У даному випадку вимога про стягнення грошових коштів, а саме 150 000 грн, сплачених згідно з договором купівлі-продажу, є похідною від вимоги про визнання цього правочину недійсним, як таким, що вчиненого під впливом помилки, а тому не може бути застосована окремо.

За відсутності правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 коштів у сумі 150 000 грн, які були витрачені на придбання квартири.

Вказані висновки апеляційного суду доводами касаційної скарги не спростовуються.

Посилання у касаційній скарзі на те, що квартира придбана позивачем за кошти, позичені нею згідно розписки від 10 червня 2015 року у ОСОБА_8 були предметом перевірки апеляційного суду, обґрунтовані висновки щодо оцінки яких викладені в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Наявність вказаної розписки не спростовує висновків апеляційного суду щодо відсутності правових підстав, визначених ст. 229 ЦК України для визнання недійним договору купівлі-продажу квартири від 20 червня

2015 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_5, стороною якого позивач не є, та щодо відсутності підстав для застосування наслідків недійсності такого правочину шляхом стягнення сплачених за договором коштів.

Посилання в касаційній скарзі на неповідомлення апеляційним судом про дату та час розгляду справи спростовується матеріали справи.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 уповноважила адвоката Гончаренка О.В. представляти її інтереси у суді (а. с. 183-185).

На а. с. 188-189 наявні розписки адвоката Гончаренка О.В. про отримання ним 29 листопада 2016 року повістки на своє ім'я та про отримання повістки для передачі, виданої на ім'я позивача ОСОБА_4, про явку до апеляційного суду Полтавської області 27 грудня 2016 року на 9:00 год.

При вирішенні даної справи судом апеляційної інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Згідно вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 27 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.