Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів за касаційною скаргою представників ОСОБА_4 - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - на рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 листопада 2016 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним вище позовом, посилаючись на те, що 02 лютого 2010 року він надав у позику ОСОБА_4 40 тис. доларів США, які останній зобов'язався повернути до 01 квітня 2010 року, що підтверджується розпискою.

Посилаючись на те, що у встановлений строк відповідач всю суму коштів не повернув, а лише частково погасив борг 06 серпня 2015 року, перерахувавши на його картковий рахунок 19 998 грн, позивач з урахуванням уточнень просив стягнути з ОСОБА_4 на його користь 844 402 грн.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 11 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 10 листопада 2016 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 борг у сумі 844 402 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі представники ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до п. 6 розд. XIIПрикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Судове рішення апеляційного суду не повністю відповідає зазначеним вимогам закону.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом установлено, що 02 лютого 2010 року позивач надав у позику відповідачу 40 тис. доларів США, які останній, відповідно до наданої розписки, зобов'язався повернути до 01 квітня 2010 року.

06 серпня 2015 року ОСОБА_4 частково погашено заборгованість у розмірі 19 998 грн шляхом перерахування вказаної суми на картковий рахунок позивача № НОМЕР_2, відкритий у публічному акціонерному товаристві ПриватБанк (далі - ПАТ ПриватБанк).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та стягуючи з відповідача на його користь 844 400 грн, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами був укладений договір позики і вони погодили всі його істотні умови. Незважаючи на те, що строк повернення позики було визначено сторонами до 01 квітня 2010 року, відповідач частково погасив суму заборгованості за вказаним договором 06 серпня 2015 року і таким чином визнав свій борг перед позивачем.

Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням суду першої інстанції, залишив його без змін і зазначив, що висновки суду відповідають встановленим обставинам справи.

Проте з висновком апеляційного суду повністю погодитися не можна.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Норма ч. 1 ст. 264 ЦК України встановлює, що перебіг позовної давності переривається вчиненням боржником дій, що свідчать про визнання ним свого боргу або іншого обов'язку.

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом із кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому, якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

Суд апеляційної інстанції, погодившись із рішенням суду першої інстанції, дійшов висновку, що перебіг позовної давності було перервано, оскільки роздруківки вхідних та вихідних CMC повідомлень від абонента НОМЕР_1 з мобільного телефону марки Samsung, належного ОСОБА_4, свідчать про те, що останній весь час визнавав свої зобов'язання перед ОСОБА_3 щодо повернення позики, частково сплатив заборгованість та пообіцяв у подальшому її погашати.

Водночас із матеріалів справи, зокрема вищезазначеної роздруківки вхідних та вихідних CMC повідомлень від абонента НОМЕР_1 із текстом Пам'ятаю були зафіксовані лише 15 грудня 2015 року, 11 лютого та 22 березня 2016 року, тобто поза межами позовної давності.

Всупереч ст. ст. 214, 315 ЦПК України апеляційний суд зазначене вище не врахував, не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню та дійшов передчасного висновку про додержання позивачем строку позовної давності, який суперечить нормам чинного законодавства, тим самим початок перебігу позовної давності не визначив.

За таких обставин, апеляційний суд не виконав своїх обов'язків, визначених законом, на порушення ст. 10 ЦПК України не сприяв всебічному та повному з'ясуванню обставин справи, повно, всебічно й об'єктивно не з'ясував усіх обставин справи та не надав їм належної оцінки та ухвалив судове рішення, яке не можна визнати в повній мірі законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представників ОСОБА_4 - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 листопада 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.