Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Мазур Л.М., Завгородньої І.М., Попович О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення витрат на оплату житлово-комунальних послуг, за касаційною скаргою ОСОБА_5 та її представника ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Одеської області від 19 квітня 2017 року,

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_5 на свою користь 2 544 грн 69 коп. сплачених витрат за житлово-комунальні послуги.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилався на те, що відповідно до рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 25 липня 2014 року, яке набрало законної сили, за ОСОБА_5 визнано право власності на Ѕ частини житлового будинку та господарських будівель, що розташовані по АДРЕСА_1; інша Ѕ частина зазначеного майна належить позивачу на підставі свідоцтва про право власності від 06 лютого 2006 року.

Посилаючись на те, що відповідачка не сплачувала витрати за отримані житлово-комунальні послуги, у зв'язку із чим ним самостійно сплачено за спожитий природний газ за період з 01 вересня 2015 року по 21 листопада 2016 року 7 311 грн 21 коп.; за воду та каналізацію за жовтень 2015 року - лютий 2016 року 82 грн 08 коп.; за спожиту електроенергію за період з 01 серпня 2015 року по листопад 2016 року 1 213 грн 88 коп., а всього на загальну суму 8 607 грн 90 коп., Ѕ частина якої складає 4 303 грн 95 коп., ОСОБА_4 просив задовольнити позов.

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 21 грудня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 19 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 21 грудня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 4 303 грн 95 коп. на відшкодування витрат по сплаті житлово-комунальних послуг.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 та її представник ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї ОСОБА_4, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, а тому відсутність укладеного із відповідачем договору є підставою для відмови в позові.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст.ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, керуючись вимогами ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст. ст. 322, 360 ЦК України та виходячи з того, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном, дійшов обґрунтованого висновку, що житловий будинок АДРЕСА_1 належить сторонам на праві спільної власності в рівних частках по Ѕ частині, а тому плату за спожиті комунальні послуги сторони несуть в рівних частках.

Доводи касаційної скарги щодо незастосування судом апеляційної інстанції при вирішенні спору положень Житлового кодексу України (5464-10) (далі - ЖК України) спростовуються висновками апеляційного суду, оскільки судом першої інстанції не встановлено суб'єктний склад правовідносин, а тому помилково до правовідносин, що виникли між співвласниками майна, були застосовані норми ст. ст. 150, 151, 162 ЖК України.

Твердження у касаційній скарзі про те, що позивачем у спірні періоди оплати житлово-комунальних послуг були отримані субсидії і це не враховано апеляційним судом при визначенні суми стягнення з відповідача, також не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, оскільки субсидія - це адресна безготівкова допомога сім'ї, яка надається на погашення витрат з оплати житлово-комунальних послуг та призначається одному з зареєстрованих членів домогосподарства, на якого відкрито особовий рахунок.

Інші докази та обставини, на які посилаються заявники у касаційній скарзі, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні і встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, що обґрунтовано викладені у судовому рішенні, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявників з висновками суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки.

З огляду на вищевикладене та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 та її представника ОСОБА_6 відхилити.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 19 квітня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.