Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Іваненко Ю.Г., Леванчука А.О., Ступак О.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів, за касаційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 01 грудня 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, обґрунтовуючи його тим, що у 2012 року він передав ОСОБА_5 у позику грошові кошти у сумі 100 000 доларів США, строком до 15 вересня 2012 року, про що власноручно відповідачем була написана відповідна розписка.

Кошти у передбачений строк відповідачем не були повернуті. Його звернення до останнього з вимогою повернути борг до позитивного результату не привели.

Позивач зазначив, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України 100 000 доларів США становить 2 171 748,40 грн, то розмір боргу становить 2 171 748,40 грн.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 01 грудня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошові кошти за договором позики від 15 серпня 2012 року в сумі 2 171 748 гривень 40 копійок, що за курсом НБУ станом на 04 серпня 2015 року еквівалентно 100 000 доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 654 гривні 00 копійок.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншим.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), виходили з того, що розписка підтверджує факт передачі ОСОБА_4 та отримання ОСОБА_5 грошей, які останній зобов'язався повернути у строк до 15 вересня 2012 року та у встановлений строк гроші повернуті не були.

Доводи касаційної скарги про те, що розписка не містить відомості про отримання коштів у позику спростовуються встановленими у справі обставинами.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що у лютому 2012 року за умовами досягнутих домовленостей ОСОБА_4 передав у позику ОСОБА_5 гроші у сумі 100 000 доларів США, строком на шість місяців.

Факт передачі грошей сторони визнали і не оспорювали, а тому цей факт не підлягає доказуванню (ч. 1 ст. 61 ЦПК України).

Після настання строку повернення грошей ОСОБА_5 15 серпня 2012 року склав розписку про те, що зобов'язується повернути ОСОБА_4 гроші у розмірі 100 000 доларів США у строк до 15 вересня 2012 року. Оригінал розписки оглянуто судом першої інстанції та належним чином завірений. Апеляційний суд також оглянув у судовому засідання оригінал розписки від 15 серпня 2012 року.

У передбачений строк ОСОБА_5 гроші ОСОБА_4 не повернув.

Між сторонами виникли правовідносини з договору позики.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За правилами, передбаченими ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо це не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтями 1046, 1047, 1049 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж саму суму грошових коштів (суму позики).

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми на банківський рахунок позикодавця.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що відносини сторін будувалися на повній довірі одна одній. Під час передачі грошей у позику у лютому 2012 року письмовий договір або розписка не складалися. Однак, після настання у серпні 2012 року встановленого сторонами за усними домовленостями строку повернення боргу сторонами був встановлений новий строк повернення позики до 15 вересня 2012 року, про що і було складено ОСОБА_5 боргову розписку. Наявність боргової розписки у позикодавця свідчить про невиконання позичальником зобов'язання з повернення позики.

Так, за своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п. 2 ст. 1 ст. 1046 ЦК України).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у постанові від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 01 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.