Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Іваненко Ю.Г., Маляренка А.В., Ступак О.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, за касаційною скаргою Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 20 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 09 листопада 2016 року,

У травні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що він протягом тривалого часу обіймав посаду директора виконавчої дирекції Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Наказом від 17 травня 2016 року № 273-к він був звільнений з роботи. Звільнення вважає незаконним, оскільки при цьому не був дотриманий встановлений законом порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Зокрема, з підставами звільнення, що викладені в наказі, він не був ознайомлений, у нього не відбиралися пояснення перед звільненням. Звільнення не було погоджено з правлінням відділення Фонду, Федерацією профспілок Житомирської області, членом якої він є і про що було відомо відповідачу, та звільнено в період його тимчасової непрацездатності. Наказ про звільнення підписаний головою комісії, хоча повинен був бути підписаний керівником Фонду.

Позивач вважає, що неправомірними діями відповідача, що полягали в незаконному звільненні з роботи, йому заподіяна моральна шкода, яку він оцінює в 30 000 грн, оскільки порушення його законних прав призвели до значних моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків та вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У зв'язку з чим просив суд визнати незаконним та скасувати наказ від 17 трвня 2016 року № 273-К про звільнення з роботи, поновити його на посаді директора виконавчої дирекції Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та на відшкодування моральної шкоди 30 000 грн.

Також позивач просив покласти на голову комісії Виконавчої дирекції ОСОБА_5., як службову особу, винну в незаконному звільненні, обов'язок покрити шкоду, заподіяну Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності у зв'язку з оплатою йому часу вимушено прогулу та відшкодуванням моральної шкоди.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 20 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 09 листопада 2016 року, позов задоволено частково.

Визнано незаконним наказ № 273-К від 17 травня 2016 року та поновлено ОСОБА_4 на посаді директора виконавчої дирекції Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності з 19 травня 2016 року.

Стягнуто з Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 15 455 грн 88 коп. без урахування обов'язкових податків та платежів та на відшкодування моральної шкоди 4 000 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено за безпідставністю.

Стягнуто з Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності судовий збір в сумі 2 756 грн, що зараховується до спеціального фонду державного бюджету України.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах платежу за один місяць в розмірі 5 269 грн 12 коп. підлягає до негайного виконання.

У касаційній скарзі Виконавча дирекція Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, заперечення на неї, вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншим.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), виходили з того, що законних підстав для звільнення позивача з роботи не було.

Доводи касаційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.

Так, судами встановлено, що ОСОБА_4 обіймав посаду директора виконавчої дирекції Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності з 2000 року.

Наказом від 17 травня 2016 року № 273-К позивач був звільнений з роботи за п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання посадових обов'язків, яке підтверджується неодноразовим накладенням дисциплінарних стягнень, виявленням факту направлення за одним реєстраційним номером листів-заявок про виділення фінансування на різні суми, що фактично є різними документами та ставить під сумнів достовірність даних (накази від 24 березня 2016 року № 199-к, від 25 квітня 2016 року № 255-к, від 13 травня 2016 року № 270-к).

Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Такими, що систематично порушують трудову дисципліну визнаються працівники, які мають дисциплінарне або громадське стягнення за порушення трудової дисципліни та порушили її знову протягом року з дня застосування стягнення за перше порушення. Звільнення за даним пунктом допускається тільки за наявності вини працівника (п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 (v0009700-92) Про практику розгляду судами трудових спорів).

Відповідно до роз'яснень, що викладені у п. 22 Постанови, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40, п. 1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147- 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Із змісту оскаржуваного наказу вбачається, що звільнення позивача з роботи проведено на підставі службової записки начальника управління фінансів та звітності Головного фінансового-економічного управління від 16 травня 2016 року, листів Виконавчої дирекції Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 11 травня 2016 року № 02.2-12-531, листа Виконавчої дирекції Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 12 травня 2016 року № 02.2-12-536, листа Виконавчої дирекції Фонду 12 травня 2016 року № 2.4-17-728 та акта про ненадання пояснень від 13 травня 2016 року.

Зокрема, порушенням трудової дисципліни, за яке застосовано оспорюване стягнення, відповідач вважав, направлення двох листів-заявок за підписом позивача від 11 травня 2016 року за одним і тим же реєстраційним № 02.2-12-531 про виділення фінансування із зазначенням необхідних коштів з різницею в 9 659,16 грн, що, на думку роботодавця, ставить під сумнів достовірність даних, про яке стало відомо 16 травня 2016 року.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що виявлений факт не міг бути достатньою підставою для звільнення з роботи працівника.

Зокрема, судами враховано, що звільнення є крайнім заходом дисциплінарного покарання.

12 травня 2016 року на ім'я заступника Голови ліквідаційної комісії ОСОБА_4 було направлено пояснення про причини направлення заявки із зміненою сумою.

Крім того, суди встановили, що сам відповідач, розглянувши пояснення позивача, не вбачаючи будь-яких порушень, 13 травня 2016 року перерахував всі кошти (у зміненій сумі) за зазначеним листом-заявкою на рахунок виконавчої дирекції Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності для подальшого їх спрямування страхувальникам. Тобто, сам відповідач визнав правильність заявленої суми страхових виплат. Будь-яких негативних наслідків ні для кого внаслідок цього не наступило.

Крім того, апеляційний суд дійшов висновку, що на час перегляду справи в апеляційному суді відпали підстави для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за систематичне порушення трудової дисципліни, оскільки попередні накази від 24 березня 2016 року № 199-к, від 25 квітня 2016 року № 255-к та від 13 травня 2016 року № 270-к про оголошення доган позивачу були визнанні незаконними судами та скасовані.

Також судами встановлено, що позивач є членом виборного органу - Федерації профспілок Житомирської області з 10 лютого 2016 року, що підтверджується довідкою від 16 травня 2016 року № 01/62 Федерації профспілок Житомирської області.

Відповідно до наказу від 28 жовтня 2010 року № 375-к Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на підставі рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 жовтня 2010 року ОСОБА_4 було поновлено на роботі. Зі змісту мотивувальної частини зазначеного рішення суду вбачається, що позивач є членом профспілкового органу, зокрема, Федерації профспілок Житомирської області, що було однією із підстав поновлення його на роботі.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи в день звільнення позивачеві виданий листок непрацездатності серії АГТ № 158687, відповідно до якого останній хворів з 18 по 27 травня 2016 року.

Розірвання ж трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків, передбачених ст. 43 та 43 (1) КЗпП (322-08) . Таким чином, процедура звільнення працівника, який є членом профспілкової організації, чітко визначена та передбачає необхідність звернення власника або уповноваженого ним органу з поданням до профспілкового органу, який розглядає питання в присутності працівника.

Правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП України) стосуються як передбачених статтями 40, 41 (1) КЗпП (322-08) , так і інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного Законодавства провадиться з ініціатив власника або уповноваженого ним органу. Тому суд обґрунтовано вважав, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок про його тимчасову непрацездатність.

За таких обставин, перебування позивача в своєму службовому кабінеті в першій половині робочого дня не спростовує факту законності видачі останньому в цей же день листка непрацездатності.

Відшкодування моральної шкоди проведено судом на підставі положень ст. 237-1 КЗпП України. При цьому судом враховано тривалість вимушених змін в житті позивача, обставини, за яких заподіяно моральну шкоду, ступінь зниження престижу,ділової репутації. Розмір відшкодування визначений судом із врахуванням засад розумності виваженості та справедливості.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відхилити.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 20 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 09 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.