Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Іваненко Ю.Г., Маляренка А.В., Ступак О.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Укргазбанк, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору іпотеки, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного банку Укргазбанк на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 26 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 28 жовтня 2016 року,

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Укргазбанк (далі - ПАТ Укргазбанк), ОСОБА_5 про визнання недійсним договору іпотеки.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 24 листопада 2014 року визнано частково недійсним свідоцтво про право власності від 24 грудня 1993 року на квартиру АДРЕСА_1, видане на ім'я ОСОБА_5 та визнано за нею право власності на Ѕ частини даної квартири.

На підставі зазначеного рішення вона отримала свідоцтво про право власності на Ѕ частини квартири, тобто є її співвласником з моменту приватизації.

27 лютого 2008 року між ОСОБА_5 та ПАТ Укргазбанк було укладено договір іпотеки, предметом якого стала спірна квартира. Однак, оскільки вона є співвласником квартири, то передача її в іпотеку можлива лише за її згоди, що прямо передбачено ч. 2 ст. 6 Закону України Про іпотеку.

Зважаючи на те, що такої згоди вона не надавала, просила суд визнати недійсним та скасувати договір іпотеки від 27 лютого 2008 року.

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 26 січня 2016 року позов задоволено.

Визнано недійсним та скасовано договір іпотеки від 27 лютого 2008 року, укладений між банком та ОСОБА_5

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 27 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові. Вирішено питання про судовий збір.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 вересня 2016 року рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 27 квітня 2016 року скасовано та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 28 жовтня 2016 року рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 26 січня 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ Укргазбанк просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншим.

Задовольняючи позов про визнання договору іпотеки недійсним, суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), виходили з із порушень вимог закону при його укладенні, оскільки співвласник квартири не надавав у встановленому законом порядку згоди на передачу належної їй частки квартири в іпотеку, а частка відповідача в квартирі не була виділена в натурі.

Доводи касаційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.

Так, судами встановлено, що 27 лютого 2008 року між ОСОБА_5 та ПАТ Укргазбанк укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.

З договору іпотеки вбачається, що вказана квартира була приватною власністю іпотекодавця ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності від 24 грудня 1993 року.

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 24 листопада 2014 року, яке набрало законної сили, визнано частково недійсним свідоцтво про право власності від 24 грудня 1993 року на спірну квартиру, видане на ім'я ОСОБА_5 та визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частини даної квартири.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-96цс13, згідно із ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою.

Згідно із ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

За нормами ч. 3 ст. 5 Закону України Про іпотеку частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі й реєстрації права власності на неї як окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом.

Згідно з ст. 578 ЦК України та ч. 2 ст. 6 Закону України Про іпотеку майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Отже, майно, що є у спільній власності осіб не може передаватися в іпотеку без згоди іншого співвласника.

Так, ОСОБА_4, будучи співвласником спірної квартири, що встановлено рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 24 листопада 2014 року, своєї згоди на укладення ОСОБА_5 договору іпотеки не надавала.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерного банку Укргазбанк відхилити.

Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 26 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 28 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.