381/2287/15-ц Про поділ спільного майна подружжя - 01.11.2017 Прийняття

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя, за касаційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 - на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 27 червня 2017 року,

У червні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона 27 вересня 2007 року уклала шлюб із відповідачем, проте спільне подружнє життя не склалося, внаслідок чого шлюб між ними було розірвано. У червні 2011 року під час перебування у шлюбі сторонами було придбано автомобіль марки Opel Astra, легковий седан, 2004 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, який знаходиться в особистому користуванні відповідача, однак він не надає грошей за використання частки позивача та не збирається його повертати.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_4 остаточно просила припинити за нею право власності на Ѕ частини спільного сумісного майна - вищевказаного автомобіля та стягнути з відповідача на свою користь грошову компенсацію вартості Ѕ частини автомобіля в сумі 65 540 грн 40 коп., оскільки інші варіанти вирішити цей спір відсутні.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 27 червня 2017 року, позов задоволено.

Припинено за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частини спільного сумісного майна - автомобіля марки Opel Astra, легковий седан, 2004 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості Ѕ частини спільного сумісного майна - автомобіля марки Opel Astra, легковий седан, 2004 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, у сумі 65 540 грн 40 коп.

Вирішено питання щодо судових витрат.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 - просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIIIм (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Відповідно до положень ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частка майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ст. 70 СК).

Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 (v0011700-07) Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Судом установлено, що вищевказаний автомобіль було придбано сторонами під час перебування в зареєстрованому шлюбі за спільні сумісні кошти, у зв'язку з чим суд дійшов обґрунтованого висновку згідно зі ст. 60 СК, що на вищевказане майно поширюється режим спільної сумісної власності подружжя та воно підлягає розподілу.

Враховуючи згоду позивача на отримання грошової компенсації внаслідок небажання залишати в свою одноосібну власність неподільний спірний автомобіль, яка виражена в процесуальній формі позову, суд на підставі ст. 364 ЦК задовольнив позовні вимоги щодо припинення права власності позивача та стягнення компенсації на її користь.

Таким чином, задовольняючи указаний позов, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК, а також встановивши обставини справи, правильно виходив із доведеності та обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.

Зокрема, на спростування доводів апеляційної скарги відповідача щодо відсутності його згоди на компенсацію частки позивача та неврахування його матеріального стану при розгляді справи судом першої інстанції, апеляційний суд правильно зазначив, що відповідно до наведених вище норм матеріального права згода на компенсацію повинна бути у того з співвласників, кому присуджується компенсація, а не у того, хто повинен її відшкодувати.

Крім того, апеляційний суд належно оцінив те, що відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу з приводу того, що він не спроможний виплатити позивачу компенсацію в рахунок частки у спільному майні і це становитиме для нього надмірний тягар.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що він не працює і тому з нього неможливо стягувати компенсацію, апеляційний суд обґрунтовано оцінив критично, зазначивши, що сам по собі факт відсутності офіційної роботи у відповідача не може свідчити про його скрутне матеріальне становище та неможливість виконання рішення суду іншим способом.

Таким чином, аналогічні за змістом доводи касаційної скарги були предметом дослідження й оцінки апеляційного суду, який їх обґрунтовано спростував, про що свідчить зміст оскаржуваного судового рішення.

Наведені в касаційній скарзі доводи про те, що суд встановив не в повному обсязі фактичні обставини, які мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки поданим відповідачем доказам є помилковими, спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень, і ці доводи зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК під час перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Підстав для висновків, що суди порушили ст. ст. 10, 60, 179, 212, 213, 214, 215, 303, 316 ЦПК України, колегія суддів не знаходить.

Доводи касаційної скарги про те, що судом першої інстанції не дотримано визначеного законом строку складання повного тексту рішення є безпідставними та не впливають на правильність висновків суду по суті вирішеного спору.

Отже, судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України вони підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.