Про визнання права власності на грошові кошти та витребування грошових коштів із чужого незаконного володіння, стягнення з Державного бюджету України відшкодування майнової шкоди - 01.11.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, прокуратури Дніпропетровської області, Головного управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, третя особа із самостійними вимогами - ОСОБА_7, про визнання права власності та витребування грошових коштів із чужого незаконного володіння, стягнення з Державного бюджету України відшкодування майнової шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2016 року,

У квітні 2010 року ОСОБА_4 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що вона постійно мешкає у квартирі АДРЕСА_1. 19 травня 2009 року в ході проведення обшуку старшим слідчим прокуратури Самарського району м. Дніпропетровська ОСОБА_8 в присутності відповідачки ОСОБА_6, в шафі у коридорі зазначеної квартири були знайдені та вилучені належні їй на праві власності грошові кошти у сумі 45 000 грн., які до цього часу не повернуті. Прокуратура Самарського району м. Дніпропетровська повідомила їй, що вказані кошти внесені на спеціальний рахунок ДПА у відділенні Держказначейства з метою відшкодування в подальшому матеріальної шкоди, яка спричинена державі діями підозрюваних осіб у кримінальній справі. Вказувала на те, що не була залучена до участі по жодній кримінальній справі ні у якості свідка, ні підозрюваного, ні обвинувачено, тому не має можливості оскаржувати дії слідчого або інших осіб в порядку кримінального судочинства, розписки або протоколу про вилучення коштів їй не було надано, прокуратура не з'ясувала належність вилучених коштів. Посилаючись на ст. ст. 328, 387, 392 ЦК України просила визнати право власності на грошові кошти у сумі 45 000 грн та на підставі ст. 1174 ЦК України стягнути 45 000 грн. із Державного бюджету України.

У квітні 2010 року до суду з аналогічним позовом звернувся ОСОБА_5, в обґрунтування якого зазначав, що 19 травня 2009 року в ході проведення обшуку за місцем проживання відповідачки ОСОБА_6 старшим слідчим прокуратури Самарського району м. Дніпропетровська ОСОБА_8 були вилучені належні йому на праві власності грошові кошти у сумі 112 700 грн., які до цього часу не повернуті. Посилаючись на ст. ст. 328, 387, 392 ЦК України просив визнати право власності на грошові кошти у сумі 112 700 грн та на підставі ст. 1174 ЦК України стягнути із державного бюджету України 42 700 грн., зазначивши, що кошти у сумі 70 000 грн належали його батькові ОСОБА_7

У листопаді 2012 року ОСОБА_7 звернувся до суду із заявою про залучення до участі у справі в якості третьої особи із самостійними вимогами, та із позовною заявою, і, посилаючись на те, що у складі грошових коштів у сумі 112 700 грн., які були у розпорядженні його сина ОСОБА_5, 70 000 грн належали йому особисто, просив визнати право власності на грошові кошти у сумі 70 000 грн та на підставі ст. 1174 ЦК України стягнути зазначену суму із Державного бюджету України.

Ухвалою Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 липня 2012 року справи за позовами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 об'єднані в одне провадження

Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 червня 2014 року позов ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на грошові кошти у розмірі 45 000 грн., що були вилучені 19 травня 2009 року за адресою: АДРЕСА_1, в ході проведення обшуку старшим слідчим прокуратури Самарського району м. Дніпропетровська ОСОБА_8

Визнано за ОСОБА_5 право власності на грошові кошти у розмірі 42 700 грн., що були вилучені 19 травня 2009 року за адресою: АДРЕСА_1, в ході проведення обшуку старшим слідчим прокуратури Самарського району м. Дніпропетровська ОСОБА_8

Визнано за ОСОБА_7 право власності на грошові кошти у розмірі 70 000 грн., що були вилучені 19 травня 2009 року за адресою: АДРЕСА_1, в ході проведення обшуку старшим слідчим прокуратури Самарського району м. Дніпропетровська ОСОБА_8

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з відповідних рахунків Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_4 у відшкодування майнової шкоди, заподіяної незаконними діями органу прокуратури, суму у розмірі 45 000 грн., на користь ОСОБА_5 суму у розмірі 42 700 грн., та на користь ОСОБА_7 суму у розмірі 70 000 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2016 року рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 червня 2014 року у частині стягнення з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_4 у відшкодування майнової шкоди, заподіяної незаконними діями органу прокуратури, суму у розмірі 45 000 грн., на користь ОСОБА_5 у суму у розмірі 42 700 грн., та на користь ОСОБА_7 суму у розмірі 70 000 грн скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 порушує питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 19 травня 2009 року за адресою: м. Дніпродзержинськ, вул. 8 березня, 11, у квартирі 42 в ході проведення обшуку старшим слідчим прокуратури Самарського району м. Дніпропетровська ОСОБА_8 у присутності ОСОБА_6 вилучені грошові кошти у сумі 158 865 грн., про що зазначено у протоколі обшуку (а.с.8-10).

Вказані кошти оперуповноваженим управління податкової міліції ДПА у Дніпропетровської області ОСОБА_9 були здані до каси ДПА у Дніпропетровській області відповідно до прибуткового касового ордеру № 89 від 27 травня 2009 року та зараховані на депозитний рахунок (а.с. 38, 57).

Такі операції здійснені ДПА у Дніпропетровської області згідно з листом старшого слідчого прокуратури Самарського району м. Дніпропетровська ОСОБА_10 № 1636 вих. 9 від 22 травня 2009 року та протоколом обшуку від 19травня 2009 року, який проводився у рамках кримінальної справи № 68099031, порушеної 17 квітня 2009 року прокуратурою Самарського району м. Дніпропетровська за фактом зловживання службовим становищем та службового підроблення службовими особами ПП Ода Плюс за ознаками складу злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України (а.с. 13-14).

У подальшому кримінальна справа була закрита, а вищезазначені кошти у сумі 158 865 грн були видані відповідно до видаткового касового ордеру від 29 вересня 2009 року № 49 старшому слідчому прокуратури Самарського району м. Дніпропетровська ОСОБА_10 на підставі його постанови від 10 вересня 2009 року про заняття арешту та довіреності, підписаної прокурором Самарського району м. Дніпропетровська ОСОБА_11, на ім'я ОСОБА_10, на отримання даних коштів (а.с. 58, 59, 56).

Судами установлено, що у матеріалах кримінальної справи містяться розписки ОСОБА_6 на отримання належних матері ОСОБА_4 коштів у сумі 45 000 грн (том 1, а.с.17) та розписка ОСОБА_5 про отримання 112 700 грн (том 2, а.с. 17).

Звертаючись до суду із позовом про відшкодування майнової шкоди позивачі посилалися на незаконні дії прокурора щодо неповернення їм вилучених грошових коштів на підставі ст. 1174 ЦК України.

Із матеріалів справи вбачається, що дії старшого слідчого прокуратури Самарського району м. Дніпропетровська ОСОБА_10 незаконними не визнавались, оскільки такі позовні вимоги позивачами не заявлялись.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції послався на ч. 6 ст. 1176, ст. 1174 ЦК України та виходив з того, що позивачам ОСОБА_4 і ОСОБА_5, а також ОСОБА_7 незаконними діями службових осіб прокуратури Самарського району м. Дніпропетровська, як державного органу, спричинена шкода, яка підлягає відшкодуванню державою за рахунок коштів Державного бюджету.

Статті 1173, 1174 ЦК України передбачають спеціальні підстави і умови відповідальності при завданні фізичній або юридичній особі шкоди у позадоговірних правовідносинах, які відрізняють їх від інших норм, що містять загальні правила позадоговірної (деліктної) відповідальності у цивільно-правових правовідносинах і полягають у спеціальному суб'єктному складі відповідальних осіб, спеціальній сфері діяльності цих суб'єктів та характері їх дій (владно-адміністративний, юридично-обов'язковий, односторонній).

До суб'єктів відповідальності за цими нормами належать створені відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , Конституції Автономної Республіки Крим і правових актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради і Ради Міністрів Автономної Республіки Крим органи державної влади і управління, які реалізують надані державою функції та повноваження у сфері управління, а також органи місцевого самоврядування, створені на підставі Конституції України (254к/96-ВР) , Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , їх виконавчі органи та посадові або службові особи вказаних державних органів.

Сферою застосування зазначених норм є правовідносини із заподіяння шкоди фізичній чи юридичній особі у зв'язку з прийняттям зазначеними суб'єктами незаконних рішень, вчинення ними незаконних дій чи неправомірної бездіяльності при здійсненні ними своїх владних повноважень, визначених Конституцією і законодавством України.

Виходячи з положень ст. 121 Конституції України, ст. ст 1, 3, 4, 5, 7, 13 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 14 жовтня 2014 року N 1697-VII (1697-18) ), органи прокуратури складають єдину відокремлену централізовану систему державних органів, на які покладено функції підтримання державного обвинувачення в суді та представництво інтересів громадянина або держави в суді у передбачених законом випадках. нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Згідно із ст. 6 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 14 жовтня 2014 року N 1697-VII (1697-18) ) органи прокуратури України: здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України (254к/96-ВР) та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх органів; захищають у межах своєї компетенції права і свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак; вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення. Частина 2 ст. 17 цього ж Закону встановлює, що слідчі прокуратури провадять попереднє слідство у справах про діяння, що містять ознаки злочину, віднесені законом до їх підслідності, а також в інших справах, переданих їм прокурором.

Відповідно до ч. 6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої, ніж передбаченої в ч. ч. 1-5 цієї норми, незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст. ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до ч. 1 яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Відповідальність за шкоду, завдану фізичній чи юридичній особі рішеннями, діями або бездіяльністю працівника під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків згідно зі ст. 1172 ЦК України покладається на юридичну особу, з якою цей працівник перебуває у трудових правовідносинах.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Державного бюджету України на користь позивачів майнової шкоди, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції не врахував, що органи прокуратури і їх посадові особи не є органами державної влади або органами місцевого самоврядування та не відносяться до суб'єктів відповідальності за нормами ст. ст. 1173, 1174 ЦК України, та неправильно застосувавши до спірних правовідносин ч. 6 ст. 1176, ст. 1174 ЦК України, безпідставно поклав відповідальність по відшкодуванню шкоди на державу.

А також, суд апеляційної інстанції вважав, що відшкодування шкоди у цій справі повинно провадитися на загальних підставах відповідно до ст. ст. 1166, 1167, 1172 ЦК України, а з урахуванням того, що дії старшого слідчого прокуратури Самарського району м. Дніпропетровської області ОСОБА_8 незаконними не визнавалися, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення з Державного бюджету України на користь позивачів майнової шкоди .

Такі висновки суду апеляційної інстанції є правильними.

Доводи касаційної скарги про неналежну оцінку судом наданих доказів безпідставні, оскільки обставини, на які посилається заявник, були предметом дослідження судом і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених у суді обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах.

Отже доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду в частині вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни або скасування в цій частині не встановлено.