Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Кафідової О.В., Висоцької В.С., Гримич М.К.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про встановлення земельного сервітуту, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Баришівського районного суду Київської області від 17 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 30 травня 2017 року,

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що рішенням Веселинівської сільської ради Баришівського району Київської області від 21 жовтня 2015 року у його власність було передано земельну ділянку площею 0,0806 га для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, а також земельну ділянку площею 0,0886 га для ведення особистого селянського господарства.

Вказаними земельними ділянками, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 він користується з 1991 року.

Зазначав, що належна йому земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства межує із земельною ділянкою ОСОБА_5, зокрема, безпосередньо через земельну ділянку останньої площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, проходить прохід до його земельної ділянки площею 0,0886 га.

Звертав увагу на те, що ОСОБА_5 не дотримується вимог добросусідства і не дає можливості йому користуватися цим проходом, чинить перешкоди, встановила паркан, чим позбавила його можливості проходу та проїзду до земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Вказував на те, що за його заявою було створено комісію з представників сільської ради та сусідів, яка провела обстеження та склала акт від 06 травня 2015 року, яким встановлено, що позивач має право на безперешкодний прохід до своєї земельної ділянки, а для цього йому потрібний пішохідний прохід та проїзд через земельну ділянку відповідача. Встановлення сервітуту на площі 0,0078 га не створить перешкод чи незручностей у користуванні відповідачем своєю земельною ділянкою та будинком, оскільки на цій частині земельної ділянки не знаходяться будівлі чи споруди або багаторічні насадження, більше того, ця частина земельної ділянки вже використовувалась ним для проходу та проїзду в попередні роки.

Посилаючись на наведене, просив встановити постійний безоплатний земельний сервітут шляхом надання йому права проходу та проїзду транспортним засобом до земельної ділянки площею 0,0886 га за адресою: АДРЕСА_1 через частину належної відповідачу земельної ділянки загальною площею 0,2500 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, вздовж площі 0,0078 га.

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 17 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 30 травня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ст. ст. 401, 402 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Пунктом 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) роз'яснено, що вирішуючи спори про встановлення сервітуту, суд має враховувати, що земельний сервітут встановлюється відносно певного об'єкта і не залежить від власників цих об'єктів, оскільки його дія зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої його встановлено, до іншої особи (ч. 1 ст. 401 ЦК України, ч. 1 ст. 101 ЗК України), а при встановленні особистого сервітуту права закріплюються за певною особою і він припиняється внаслідок її смерті (ч. 2 ст. 401, п. 6 ч. 1 ст. 406 ЦК України)

Види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені ст. 99 ЗК; цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою становлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Таким чином, закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що нормальне господарське використання своєї земельної ділянки неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.

При цьому слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.

Отже, встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, правильно виходив з того, що позивачем не доведено безальтернативності захисту свого права власника земельної ділянки іншим способом, аніж встановлення земельного сервітуту та найменшої обтяжливості встановленням такого сервітуту для власника суміжної земельної ділянки ОСОБА_5, проти встановлення якого остання заперечувала, пропонуючи інший спосіб проходу та проїду, від якого позивач відмовився.

Враховуючи наведене та керуючись приписами цивільного та земельного законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 17 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 30 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.