Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Кафідової О.В., Висоцької В.С., Гримич М.К.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_4 про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Відкритого акціонерного товариства "Родовід Банк", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лакусти Світлани Іванівни про визнання кредитного договору недійсним та зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 13 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 травня 2017 року,

У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаною заявою, в обґрунтування якої зазначав, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року у задоволенні його позовних вимог до ВАТ "Родовід Банк" відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2016 року йому було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на вищевказані судові рішення.

Звертав увагу на те, що після постановлення вказаної ухвали йому стало відомо про наявність істотних для справи обставин, при дослідженні яких, судом було б винесено інше судове рішення, а саме: 15 лютого 2008 року між ним та ВАТ "Родовід Банк" було укладено кредитний договір № 77.1/1Ж-030.08.1, за умовами якого він отримав кредит у розмірі 120 000 доларів США на придбання квартири.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ним та банком було укладено договір іпотеки.

У зв'язку із неналежним виконанням ним зобов'язань за вказаним кредитним договором, заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 06 листопада 2012 року стягнуто з нього на користь банку заборгованість за кредитним договором за № 77.2/ІЖ-030.08.1.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 23 жовтня 2013 року заочне рішення від 06 листопада 2012 року змінено, зменшено суму заборгованості за кредитним договором № 77.1/1Ж-030.08.1 На підставі судового рішення державною виконавчою службою було відкрито виконавче провадження. Але під час виконання судового рішення йому стало відомо про існування договору про надання йому споживчого кредиту для придбання житла № 77.1/ІЖ-030.08.1 від 15 лютого 2008 року. Саме з цих підстав він і звертався до суду з указаним позовом про визнання кредитного договору недійсним, зобов'язання вчинити дії.

13 липня 2016 року йому стало відомо про те, що ухвалою апеляційного суду м. Києва було відмовлено ВАТ "Родовід Банк" у задоволенні заяви про виправлення описки у судовому рішенні від 06 листопада 2012 року у номері кредитного договору.

Саме наявність вказаної ухвали апеляційного суду м. Києва та викладені у ній обставини він вважає нововиявленими обставинами, що є підставою для перегляду рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 березня 2016 року.

Посилаючись на наведене, просив заяву задовольнити.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 13 квітня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 17 травня 2017 року, у задоволенні заяви відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані ухвали судів попередніх інстанцій та постановити ухвалу про задоволення заяви, мотивуючи свою вимогу порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з п. 7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 4 (v0004740-12) "Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами", обставини, які відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 361 ЦПК України є підставою для перегляду судового рішення, це юридичні факти, які існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, повинні бути істотними, тобто такими, що могли вплинути на висновки суду при ухваленні судового рішення і були встановлені після набрання ним законної сили.

Питання про те, які обставини можна вважати істотними, є оціночним, і вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення таким чином, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши, що постановлена ухвала апеляційного суду м. Києва від 06 червня 2016 року у іншій справі жодним чином не вплинула б на суть рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 березня 2016 року, дійшов обґрунтованого висновку, що обставини, на які посилається заявник не є нововиявленими в розумінні ст. 361 ЦПК України.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що ухвали судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 13 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.