Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства Український Бізнес Банк про визнання частково недійсним договору за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 27 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 01 березня 2017 року,

У січні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним вище позовом, у якому просив визнати умови кредитного договору від 27 липня 2010 року, укладеного між ним та публічним акціонерним товариством Український Бізнес Банк (далі - ПАТ Український Бізнес Банк), щодо сплати комісії за супроводження кредитного договору недійсними.

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 27 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 01 березня 2017 року, позовну заяву ОСОБА_3 у вищезазначеній справі визнано неподаною та повернуто заявнику з підстав, передбачених ст. 121 ЦПК України.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XIIПрикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Залишаючи без руху позовну заяву ОСОБА_3, визнаючи її неподаною та повертаючи заявнику, суд першої інстанції виходив із того, що заявнику необхідно було сплатити судовий збір за її подання, однак у наданий строк він недоліків не усунув.

Апеляційний суд погодився із такими висновками суду першої інстанції та залишив ухвалу про повернення позовної заяви без змін.

Проте такого висновку апеляційний суд дійшов із порушенням вимог процесуального закону.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 12 січня 2017 року позовну заяву ОСОБА_3 залишено без руху, надано термін протягом п'яти днів із дня отримання ухвали усунути недоліки, а саме: сплатити судовий збір у розмірі 640 грн.

У зв'язку з невиконанням вимог ухвали від 12 січня 2017 року, позовну заяву ОСОБА_3 визнано неподаною та повернуто заявнику на підставі ч. 2 ст. 121 ЦПК України.

Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_3 посилався на норми ст. 16 Закону України Про захист прав споживачів та просив захистити його право, як споживача.

При цьому, зазначав, що відповідно до ст. 22 Закону України Про захист прав споживачів він звільнений від сплати судового збору, оскільки згідно із цією нормою споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України Про захист прав споживачів споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.

Також у п. 7 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 (v0010740-14) Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах судам роз'яснено, що ст. 5 Закону України Про судовий збір не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору, тому при визначенні таких пільг слід керуватися іншим законодавством України, наприклад, ст. 14 Закону України від 1 грудня 1994 року Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду, ст. 22 Закону України від 22 жовтня 1993 року Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, ст. 22 Закону України від 12 травня 1991 року Про захист прав споживачів.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

Проте, покладаючи на ОСОБА_3 обов'язок зі сплати судового збору, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, вказаних вимог закону не врахував, неправильно витлумачив закон та дійшов помилкового висновку, що заявник при поданні позову, пов'язаного із захистом його порушених прав, має сплачувати судовий збір.

Ураховуючи викладене та положення п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК України, оскаржувана ухвала апеляційного суду не може вважатись законною та підлягає скасуванню, а справа - передачі до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 01 березня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.