Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ситнік О.М.,

суддів: Іваненко Ю.Г., Леванчука А.О.,

Маляренка А.В., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання дійсним договору іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 жовтня 2016 року,

У квітні 2012 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, вимоги якого під час розгляду справи збільшило та остаточно просило визнати дійсним договір іпотеки від 18 січня 2008 року № б/н, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4, ОСОБА_3; у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 16 січня 2008 року № IFIWGA00000250 у розмірі 1 582 752 грн 62 коп., нарахованої станом на 16 червня 2014 року, звернути стягнення на будинок загальною площею 101,5 кв. м та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладенням від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки; виселити відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), розташованому за адресою: АДРЕСА_1, зі зняттям із реєстраційного обліку в органі МВС України в Івано-Франківській області.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09 червня 2016 року позов задоволено частково.

Визнано дійсним договір іпотеки від 18 січня 2008 року, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4, ОСОБА_3

Звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок загальною площею 101,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_4 та ОСОБА_3, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 16 січня 2008 року № IFIWGA00000250 у сумі 1 582 752 грн 62 коп., із яких: 325 995 грн 56 коп. - заборгованість за кредитом; 472 301 грн 12 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 7 968 грн 41 коп. - заборгованість із комісії за користування кредитом; 776 487 грн 53 коп. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладенням від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, встановивши початкову ціну для реалізації предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки.

У решті позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 жовтня 2016 року скасовано рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09 червня 2016 року в частині відмови ПАТ КБ "ПриватБанк" у задоволенні вимог про отриманням витягу з Державного реєстру кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розміщено предмет іпотеки, та ухвалено в цій частині нове рішення.

Визнано за ПАТ КБ "ПриватБанк" право на отримання від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_3 кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розташований предмет іпотеки за договором іпотеки від 18 січня 2008 року, що укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4, ОСОБА_3, а саме: будинок загальною площею 101,5 кв. м, який розташований по АДРЕСА_1, вартість якого відповідно до п. 35.5 іпотечного договору становить 505 тис. грн.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду в частині визнання права за ПАТ КБ "ПриватБанк" на отриманням від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розташований предмет іпотеки, та залишити в силі рішення суду першої інстанції у цій частині, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

В іншій частині рішення апеляційного суду не оскаржується.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів, виходячи за межі доводів касаційної скарги згідно з ч. 3 ст. 335 ЦПК України, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Проте рішення судів першої й апеляційної інстанцій не відповідають у повному обсязі зазначеним нормам процесуального права.

Задовольняючи частково указаний позов, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки - вищевказаний житловий будинок, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, яка утворилася у зв'язку з невиконанням належним чином позичальником взятих за кредитним договором зобов'язань, які забезпечено іпотекою за відповідним договором.

Також суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про визнання дійсним договору іпотеки від 18 січня 2008 року, укладеного між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4, ОСОБА_3

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" про надання права на отримання кадастрового номеру земельної ділянки для звернення стягнення на житловий будинок, суд першої інстанції виходив із того, що за умовами договору іпотеки, укладеного між сторонами, земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок, не є предметом іпотеки, тому відмовив у зверненні стягнення на земельну ділянку, на якій розміщений будинок.

Також суд вважав необґрунтованими вимоги позивача про виселення відповідачів з іпотечного майна, оскільки кредит надавався позичальнику на покращення житлових умов, а не для придбання предмета іпотеки.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку за апеляційною скаргою банку, апеляційний суд погодився із висновками місцевого суду про відмову у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на земельну ділянку, на якій розміщений житловий будинок, оскільки за умовами укладеного між сторонами договору та чинного законодавства земельна ділянка не є предметом іпотеки, тому відповідно на неї не може бути звернуто стягнення для погашення кредитного зобов'язання відповідачів.

Разом із тим апеляційний суд вважав, що висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог щодо надання позивачу права на отримання кадастрового номеру земельної ділянки для звернення стягнення на житловий будинок зроблено без належного з'ясування обставин, що мають значення для справи; суд повинен був також забезпечити право позивача на отримання документів щодо земельної ділянки з метою забезпечення права на продаж предмета іпотеки; висновки місцевого суду в цій частині не відповідають обставинам справи та неправильно застосовано норми матеріального права, що є підставою для його скасування у цій частині і ухвалення нового рішення про задоволення вказаних позовних вимог.

Однак із вищевказаними висновками не можна погодитися повністю виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України (1618-15) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Статтею 10 ЦПК України установлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Зокрема, згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 58, ч. 2 ст. 59 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Так само ч. 8 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" установлює, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку" (898-15) .

Положеннями ч. 1 ст. 39 Закону "Про іпотеку" передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Так, згідно з ч. 1 ст. 38 Закону "Про іпотеку", якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі - покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Частиною 5 вищеназваної статті установлено, що дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Водночас у ч. 6 ст. 38 Закону "Про іпотеку" закріплено, що ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 27 травня 2015 року у справі № 6-61цс15, від 08 червня 2016 року у справі № 6-1239цс16, виходячи зі змісту поняття "ціна", як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм ст. ст. 38, 39 Закону України "Про іпотеку", у розумінні норми ст. 39 Закону України "Про іпотеку" встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою ч. 6 ст. 38 цього Закону.

Оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки дає право на примусовий продаж іпотечного майна, то, викладаючи резолютивну частину рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд повинен обов'язково врахувати вимоги зазначеної норми, тобто встановити у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 Закону України "Про іпотеку".

Посилання суду в резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмета іпотеки незалежним експертом суперечить вимогам статей 39 та 43 Закону України "Про іпотеку".

Виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку", зазначення в рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки, визначеної за процедурою, передбаченою ч. 6 ст. 38 цього Закону, означає встановлення її в грошовому вираженні.

Ураховуючи викладене, висновки судів щодо встановлення початкової ціни для реалізації предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, суперечать вищевказаним нормам матеріального права та правовим позиціям Верховного Суду України; рішення судів не містять обставин і фактів щодо установлення початкової ціни продажу предмета іпотеки у грошовому вираженні. Таким чином, судами порушено також норми процесуального права щодо установлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

На порушення вимог ч. 4 ст. 10, ч. 1 ст. 31, ч. 1 ст. 137, ст. ст. 303, 304 ЦПК України суди не сприяли всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, чим порушили норми процесуального та матеріального права, зокрема, не встановили всіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме початкової ціни продажу предмета іпотеки.

У зв'язку з цим суди не дослідили умов укладеного між сторонами у справі договору іпотеки, не з'ясували, чи містять вони положення щодо ціни предмета іпотеки та чи погоджуються сторони з такою оцінкою станом на час розгляду справи в суді. Якщо з цього питання виник спір, то залежно від того, яка сторона оспорює оцінку, вона зобов'язана довести інший розмір, зокрема заявити клопотання про призначення та проведення відповідної судової експертизи, а суд відповідно до вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України повинен сприяти в цьому та роз'яснити сторонам їхні права.

Крім того, виходячи за межі доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог ст. ст. 1, 4 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновки судів обох інстанцій у частині визнання дійсним договору іпотеки є необґрунтованими; рішення судів у цій частині не містять жодних обставин і фактів щодо вказаних позовних вимог, а також норм матеріального права, якими керувався суд задовольняючи їх. За таких обставин колегія суддів не може погодитися із висновками судів також і в цій частині позовних вимог.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалені у справі рішення судів першої й апеляційної інстанцій у частині вирішення позовних вимог про визнання дійсним договору іпотеки та звернення стягнення на предмет іпотеки - скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09 червня 2016 року та рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 жовтня 2016 року у частині визнання дійсним договору іпотеки та звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.